Сторінка
1

Психологія в "новому синтетичному людинознавстві". Людина як суб'єкт діяльності. Б. Г. Ананьєв (1907 — 1971)

Проблема людини, що перебуває в світі у формі "внутрі-буття" (С.Л.Рубінштейн), повертає психологів у напрямі подолання суто гносео­логічного тлумачення психічного та розкриття його онтологічного аспекту. Це суттєво доповнило та уточнило центральний пункт психології — вчення про природу психічного.

Така постановка проблеми людини вже вказує на розширення її змісту, але ще залишає нас у рамках психології з наміром не втрачати її спе­цифічний предмет. Специфіка останнього визначається по суті на основі його кореляцій з іншими галузями всезагального знання про людину. Пов­нота і внутрішній зв'язок цього знання передбачають у ньому чільне місце для психології. Але для такої дисципліни, як "людинознавство", базова опо­ра визначатиметься з урахуванням кореляцій з науками, які вже виходять за межі людинознавства.

Не слід думати, що тільки з середини XX століття виникла необхідність поставити проблему людини як загальну для всієї сучасної науки. Так було з давніх-давен. Але саме бурхливе становлення "науково-технічної рево­люції", хоч би як це здавалося парадоксальним, свідомо чи несвідомо ста­вить проблему людини в центр усіх наукових знань як фактор, що визначає інтелектуалізацію, або олюднення, науки і техніки, які всебічно моделюють людську істоту.

На цей бік справи особливу увагу звернув Б.Г.Ананьєв. На його думку, психологія має стати знаряддям зв'язку між усіма галузями пізнання люди­ни, засобом об'єднання різних розділів природознавства і суспільних наук у "новому синтетичному людинознавстві". Інтеграцію цих наук він сполу­чає з дальшим розвитком їхньої спеціалізації і визначає насамперед прогре­сом філософського вчення про людину.

Ананьєв відкидає спроби примирення з ідеєю необхідності існування "двох психологій" — описової та пояснювальної. "Проміжний" статус психології він розцінює як аномалію наукового пізнання, хоча, з іншого боку, вона обертається принциповими вигодами для всієї сучасної науки. "Об'єднання природознавства та історії, — зазначає Ананьєв, — відбувається великою мірою на базі психології, своєрідність якої полягає в тому, що людина, яку вона вивчає як суб'єкт, може бути зрозумілою як осо­бистість та індивід (цілісний організм) одночасно. Більше того, психо­логічне пізнання людини стає в сучасних умовах однією із загальних мо­делей людинознавства, оскільки дослідження багатоманітних відношень людини до світу неможливе без дослідження її складної структури, а цю структуру не можна зрозуміти поза системою відношень людини до суспільства і природи, ланкою яких вона є".

Вихідний пункт людинознавства Ананьєв формулює як матеріаліст-сенсуаліст. Услід за Рубінштейном, він по суті апологізує чуттєвість, при­свячуючи проблемам останньої значну кількість фундаментальних творів. Чуттєвість тут мислиться не в ізольованому від інших психічних якостей бутті, а як вихідний пункт становлення психічного в цілому.

Дослідження, проведені Ананьєвим, свідчать про високу кореляцію та сполучність багатьох сенсорних систем, що виявляється в цілісності сен­сорного розвитку людини. Ананьєв показує існування не тільки часових, а й постійних міжаналізаторних зв'язків, що виступають результатом філогенетичних пристосувань комплексів аналізаторів до основних форм речовини, енергії, інформації.

Разом з цим сенсорна організація людини належить до найбільш ва­жливих проявів її історичної природи. Генетичним початком розгалужених сенсорних ланцюгів виступають тактильні функції, а їхнім всезагальним ефектом — зорове сприймання. До таких ланцюгів Ананьєв відносить: 1) тактильно-вібраційно-слухові; 2) тактильно-кінетичні; 3) тактильно-температурно-больові; 4) тактильно-смако-нюхові, інтероцептивні. Він уявляє їх як потоки різноманітної інформації про зовнішнє і внутрішнє се­редовище. Ці потоки немовби сходяться в зорових, кінестетичних та гравітаційних вузлах єдиної сенсорної організації людини. У процесі історичного та онтогенетичного розвитку всередині цієї організації виявля­ються утворення міжаналізаторних інтермодальних сенсорних систем з ви­сокими рівнями інтеграції, які здійснюють далі перехід у перцептивні сис­теми.

У багатоманітності чуттєвого відображення людиною об'єктивної дійсності Ананьєв бачить одну з умов не тільки діяльності, а й усього проце­су життя людини: воно неможливе поза безпосереднім зв'язком з життям довкілля, поза безконечним багатством його явищ, властивостей і відношень. Ананьєв показує неможливість зведення життя людини лише до раціонального відношення до дійсності: це означало б позбавити людину чуттєвих джерел не тільки мислення, а й емоцій, що виникають на основі потреб з їхньою безмежною сенсомоторною палітрою. Таке обмеження на­самперед відчувала б сама людська діяльність. Адже вона регулюється не тільки "другосигнальними" імпульсами, а й живим зв'язком людини з нав­колишнім світом.

Підставу для явища індивідуалізації чутливості Ананьєв бачить у тому, що і в цій сфері умовнорефлекторний механізм є визначальним. На це вказують, зокрема, дані щодо індивідуально набутих змін чутливості в про­цесі сприймання і впізнавання. Індивідуальні відмінності і особливості сен­сорного розвитку людини з'являються поступово. Протягом першого року життя послідовно формуються різні якості аналізаторної діяльності разом із виробленням системи умовних рефлексів. При цьому Ананьєв не виявляє значних відмінностей між дітьми за рівнем чутливості одного й того ж аналізатора. Домінування тактильної рецепції та кінестезії в однорічної ди­тини тлумачиться як вікова особливість, у відношенні до якої індивідуальну варіацію Ананьєв не бере до уваги.

У ході дальшого психічного розвитку відбувається домінування слуху та зору, що, за Ананьєвим, визначає сенсорну організацію дитини й підлітка в умовах навчання, де провідну роль відіграють слово вихователя та наочні засоби. Таке домінування Ананьєв відносить до вікових, а не індивідуальних особливостей чутливості, хоч індивідуальні особливості, як він вважає, набувають тут більш вираженого характеру. Те, що дорослі значно відрізняються за своєю сенсорною організацією, Ананьєв пояснює відмінністю предмета й засобів трудової діяльності, способу та умов життя, створюваних працею самої людини. Парціальний, спеціалізований тип нер­вової системи здійснюється завдяки практичній діяльності людини разом із накопиченням індивідуалізованого життєвого досвіду.

У вивченні сенсорного розвитку людини від народження до глибокої старості Ананьєв бачить одну із важливих задач теорії відчуттів. Це має допомогти з'ясуванню ролі всієї сенсорної організації людини у функціонуванні кожного з видів чутливості. На думку Ананьєва, старіння не є простим зворотним розвитком, що супроводжується послідовною дегра­дацією органів чуття. До цього питання слід підходити з урахуванням різноманітних кореляцій між психічними здатностями людини, їхньої дійсної еволюції.