Сторінка
5

Психологія в "новому синтетичному людинознавстві". Людина як суб'єкт діяльності. Б. Г. Ананьєв (1907 — 1971)

Відмінність у цих характеристиках історично коливається, проте вона, мабуть, збережеться в усі часи, оскільки діяльність і відношення, що нею породжуються та її визначають, не можуть бути повністю ідентичними в соціальному і психологічному аспектах. Тобто у зв'язку особистості та суб'єкта можливе відносне відокремлення особистості від властивостей суб'єкта — розщеплення структури людини.

"Людина стає суб'єктом відношень тією мірою, якою вона розви­вається в багатьох життєвих ситуаціях як об'єкт відношень з боку інших людей, колективу та керівників, людей, що перебувають в різних соціальних позиціях та грають різні ролі в історії ЇЇ розвитку. Перехід взаємовідно­шень, інтеріндивідуальних зв'язків, що функціонують у певних обстави­нах життя, в інтраіндивідуальні зв'язки стає обов'язковою умовою утво­рення структури особистості та її характеру". Так, це умова особистості, справжня умова, але Ананьєв не завжди її дотримується, нерідко зводячи специфіку особистості нанівець. В інших місцях, тлумачачи особистість, він вводить в неї комплекс віково-статевих, нейродинамічних, конституційно-біохімічних особливостей, що насправді до рівня особистості не мають пря­мого стосунку. Суперечність між інтимністю і суспільне прийнятим — ось основа особистості.

Ананьєв правильно робить, коли йде далі особистості, спрямовуючи свій погляд до творчої індивідуальності (суб'єкта), хоч інколи повертає назад, зводячи творчу індивідуальність принципово до особистості, а особис­тість — до індивіда. Як початок індивіда — це довгий і багатофазний про­цес ембріогенезу, так і початок особистості — довгий і багатофазний про­цес ранньої соціалізації індивіда, яка найбільш інтенсивно протікає у двотрирічному віці. Правда, інтимність, суперечність між соціальним та інтимним, мабуть, виступає в більш пізньому віці.

Як процес праці, за Ананьєвим, починається з дитинства, так і осо­бистість починається з раннього віку. "Перехід від гри до навчання, зміна різних видів навчання, підготовка до праці в суспільстві і т. д. — це одно­часно стадії розвитку властивостей суб'єкта пізнання і діяльності та зміни соціальних позицій, ролей у суспільстві і зрушень у статусі, тобто — особистісні перетворення". Ананьєв завершує цю тему, своєрідно повертаючись до визнання послідовності таких провідних діяльностей, як гра, навчання та праця, але вбачаючи в них саме стадії особистісних перетворень. Цим Ананьєв підкреслює вірність своїй провідній ідеї про гетерохронність функціональних утворень на будь-якій стадії психічного розвитку. Такий підхід дає, за Ананьєвим, можливість розкрити поступ психології як науки, показати реальну єдність детерміністичного та ймовірнісного підходів у дослідженні психічних явищ, що являє собою важливу рису сучасної мето­дології психологічної науки.

Прогрес і консолідацію сучасної психології Ананьєв пов'язує з роз­витком в ній експериментальних та математичних методів. Наголошується, що з усієї структури методів сучасної психології методологічному аналізові піддавалися здебільшого експериментальні та математичні методи і значно менше — генетичні. З усіх методів психології Ананьєв визнає найбільші можливості за методами генетичними та історичними. Разом із тим це й принципи. Ними повинна визначатися та або інша констеляція конкретних методів дослідження в будь-якій галузі психології. Ананьєв робить істотний наголос на впровадженні діалектичного методу в психології, що має сприя­ти встановленню міждисциплінарних зв'язків за умови центрального поло­ження психології.

Важливі зрушення в культурному розвитку суспільства висувають про­блему людини в центр наукового пізнання. Стаючи зв'язкою між усіма за­собами пізнання людини, психологія об'єднує природознавство і суспільні науки. Це пояснюється своєрідністю психології. Людина, що виступає суб'єктом діяльності, може бути зрозумілою лише як особистість та індивід (цілісний організм) одночасно.

Психологія людини стає таким чином загальною моделлю людино­знавства. Дослідження відношень людини до світу неможливе без дослідження її складної структури, а цю структуру поготів неможливо зро­зуміти без системи відношень до суспільства і природи, поєднуючою лан­кою яких вона є. "Загальні моделі людинознавства, що об'єднують закони суспільства і природи, мають бути моделями її історичної природи . До їх побудови найближче стоїть сучасна психологія в силу її "ключового", за висловом Ж.Піаже, положення в системі наук". На цій основі Ананьєв ро­бить висновки про необхідність комплексного вивчення людини і про певну діагностичну орієнтацію психологічного дослідження в комплексному вив­ченні людини.

Комплексні дослідження, за Ананьєвим, є оптимальним здійсненням міждисциплінарних зв'язків, що зумовлюється спільністю об'єкта — люди­ни — для всієї сучасної науки. Цим Ананьєв пояснює феномен зростання людського фактора на виробництві, в системах управління і масового об­слуговування, навчання, комунікації і т. д. Так Ананьєв підходить до фор­мулювання свого основного положення людинознавства. Отож висунення проблеми людини в центр всієї сучасної науки пов'язано з принципово но­вими взаємовідношеннями між науками про природу і науками про суспільство, адже тільки в людині природа та історія об'єднуються чис­ленним рядом зв'язків і залежностей в одному об'єкті, ядром якого є його існування як особистості, суб'єкта практичної діяльності та пізнання.