Сторінка
2

Психологія в "новому синтетичному людинознавстві". Людина як суб'єкт діяльності. Б. Г. Ананьєв (1907 — 1971)

У зв'язку з цим Ананьєв відкидає "Феноменологію духу" Гегеля з її схе­мою індивідуального розвитку, вказуючи, що чуттєве пізнання німецький філософ приписує виключно дитині, а раціональне — дорослій і старій лю­дині. Ананьєв показує, що єдність чуттєвого та логічного на основі практики і мовного спілкування є загальною властивістю пізнання. Зміна співвідношень між чуттєвим та логічним відбувається в межах цієї власти­вості. Чуттєвий характер пізнання існує протягом усього життя людини і свідчить про її спілкування з зовнішнім світом за допомогою чуттєвих сис­тем мозку. Більш того, сенсорна організація, складаючись протягом життєдіяльності людини, сама стає одним із факторів її життєствердження.

Сприймання як певний рівень розвитку сенсорної організації Ананьєв розглядає як інтегральний образ і регулятор трудових, комунікативних, гно­стичних, ігрових, навчальних та інших дій. Саме протягом другого — третього років життя формуються перцептивні дії, але найбільш важливий період цього формування Ананьєв відносить до часу, коли завершується дошкільне дитинство.

Учений вказує на той факт, що у сфері професійно-трудового досвіду, в тому числі — наукового, технічного та художнього, є чимало зразків висо­кої продуктивності й точності спостережень, незважаючи на певну обме­женість сенсомоторних функцій та уповільнення швидкості реакцій. За ме­жами професійного досвіду у цих же старіючих, літніх та старечих людей можна помітити симптоми інволюції функцій. Таке розходження Ананьєв пояснює тим, що в цьому віці знову посилюється об'єктивна суперечність між функціональними та операційними механізмами сприймання. Інволюції функціональних механізмів має протистояти стабілізована систе­ма перцептивних дій, яка безпосередньо залежить від характеру діяльності та її культурно-технічних засобів, а не просто від віку та інших природних властивостей суб'єкта. Якщо людина в похилому і навіть старечому віці вдосконалює свою діяльність, зокрема включаючи ті або інші операції спо­стереження, то явища інволюції компенсуються явищами операційного про­гресу.

Ананьєв наголошує, що структура перцептивних процесів с внутрішньо суперечливою. З основною суперечністю між функціональними та операційними механізмами пов'язуються особливості перцептивного розвитку, пов'язані з усім ходом життєдіяльності людини та її взаємодії з довкіллям. Ананьєв має на увазі мотиваційний бік перцептив­них процесів, який визначає їхню спрямованість, вибірковість та напру­женість. Потреба в баченні, слуханні та інших видах діяльності, виникнення "сенсорного голоду" в разі неможливості задоволення таких потреб, уста­новки на виділення певних властивостей об'єкта в ситуації, гностичні інтереси і т. д. — все це здійснює регулюючий вплив як на функціональні, так і на операційні механізми. Підкріплені та зумовлені мотивацією, вони забезпечують необхідний тонус кожного з них.

У зв'язку з ідеєю "спеціалізації" людської психіки Ананьєв висуває припущення щодо центрального місця практичного інтелекту в структурі інтелекту як такого, але перенести це на психіку в цілому не наважується. Більше того, він уникає чіткого визначення практичного інтелекту.

Розкриваючи функціональні, операційні та мотиваційні механізми психіки, Ананьєв прагне показати суперечності розвитку, які виражаються насамперед у гетерохронності виникнення і занепаду цих механізмів. "Сенсорно-перцептивні, мнемічні, вербально-логічні процеси . виступають складними утвореннями, в яких взаємодіють функціональні, операційні та мотиваційні механізми, що відносяться до різних класів характеристик лю­дини. Ці характеристики лише відносно відокремлені одна від одної, але за всього їхнього взаємозв'язку не можна не враховувати різні джерела цих механізмів".

Функціональні механізми Ананьєв пов'язує з певними структурами і вважає їх "ефектами" тих чи інших нейродннамічних властивостей, які ге­неруються цими структурами. Операційні механізми хоч і використовують системи тимчасових зв'язків, але будуються за певними правилами і проце­дурами, що історично склалися в соціальному розвиткові людини, утво­рюючи певний порядок взаємозв'язку дій із певними знаряддями або знако­вими системами, тобто засобами техніки і культури, про що говорив також Ц.С.Виготський. Операційні механізми не існують з самого початку в моз­ку — субстраті свідомості, а засвоюються індивідом у процесі виховання і т. д. Нарешті, мотиваційні механізми, які включають усі рівні мотивації (від органічних потреб до ціннісних орієнтацій) відносяться до характери­стик людини як індивіда й особистості. Таку будову психічних процесів Ананьєв виявляє не тільки у гностичних, інтелектуальних, айв емоційно-вольових процесах.

Запропонований Ананьєвим спосіб аналізу перцептивних процесів як сукупності та взаємодії трьох складових (функціональних, операційних та мотиваційних) має сенс при розгляді зв'язків між цими процесами та індивідуальним розвитком, у ході якого змінюється їхня структура. Ці зміни Ананьєв пов'язує з закономірностями онтогенезу, соціальної історії особи­стості, її практичної діяльності, відтак їх можна вважати важливими сим­птомами індивідуально-психічного розвитку людини. Навіть зміни в пе­ребігу перцептивних процесів можуть розглядатися як індикатори цього розвитку. Але перцептивні процеси з їхньою складною суперечливою струк­турою Ананьєв вважає не тільки продуктом індивідуального розвитку, а й одним з його факторів. Ананьєв усюди надає перевагу вертикально-функціональним зрізам, не бачачи зрізів горизонтальних, які одні дають · змогу розкрити вікові особливості не окремих функцій, а психіки в цілому.

Думку про потрійний склад психічних процесів (функціональний, опе­раційний та мотиваційний) Ананьєв переносить і на сферу пам'яті. Такий підхід він вважає корисним при ознайомленні з різнорідними явищами в онтогенетичній еволюції пам'яті. Цю різнорідність він пояснює нерівномірним становленням і різним генезисом функціональних, опе­раційних та мотиваційних механізмів пам'яті.

Розрізнення окремих функцій має смисл у рамках дослідження самих цих функцій і дає можливість вийти до розуміння вікових особливостей, підключаючи ці функції до більш синтетичних характеристик. Але мова тут іде вже не про саму функцію, а про якусь іншу, наприклад, не про пам'ять, а про практичну логіку. Ананьєв пише: "Уявлення про ранню інволюцію пам'яті у дорослих людей не відповідає дійсним потенціалам якщо не всіх, то багатьох, але важливих процесів пам'яті. Тут діє та ж закономірність, що і в перцептивних процесах: формується і досягає найвищого рівня в моло­дому і середньому віці загальна система пам'яті, на базі якої починає роз­виватись спеціалізована система закріплення і відтворення досвіду і знань, необхідних для даної практичної діяльності".

Саме тут Ананьєв робить методологічну похибку. Він ніби не звертає уваги на те, що пам'ять як така тут уже не виступає — її замінює логіка предмета, його зв'язків. Проте "чиста" пам'ять для дорослої людини зовсім ні до чого, оскільки вона не задовольняє пізнавальні потреби. Для дорослої людини характерно не запам'ятовувати, а розуміти. Логічна пам'ять — це вже не пам'ять, а мислення. Сама мотивація процесу тут змінена. "Чиста" пам'ять є пам'яттю чуттєвою і виражає пластичність психіки. Остання по мірі психічного розвитку відходить від такого ейдетизму. Пам'ять слід роз­глядати на рівні рухів і відчуттів, найбільше — сприймання.