Сторінка
1

Особливості взаємозв’язку стилю управлінської діяльності та типу поведінки при розв’язанні конфлікту

План.

Вступ . 3

1. Теоретичний огляд проблем упраління . 5

1.1. Психологічний аналіз поняття управління 5

1.2. Стиль керівництва як індивідуальна форма прояву управлінської діяльності . 9

2. Емпіричне дослідження стилів діяльності управлінців. 42

2.1. Обгрунтування вибору методичного матеріалу . 42

2.1.1. Методика Блейка-Моутон як засіб визначення характерного стилю управління(ГРІД) 44

2.1.2 Методика Томаса-Кілмена як засіб визначення розв’язання конфлікту. 54

2.2. Аналіз результатів емпіричного дослідження . 62

Висновки 65

Література 67

Додатки . 69

Вступ

Об’єкт дослідження: управлінська діяльність менеджерів середньої та нижньої ланки управління.

Предмет дослідження: взаємозалежність стилю управління та поведінки при розв’язанні конфлікту.

Мета: дослідити взаємовплив та взаємозалежність стилю керівництва та типу поведінки при розв’язанні конфлікту.

Завданнями дослідження були:

- виявлення характерного стилю управлінської діяльності менеджерів середньої та нижньої ланки;

- виявлення переважного типу поведінки управлінців в конфлікті;

- дослідження та аналіз можливих взаємозв’язків стилів діяльності та поведінки.

Наукова новизна: дана теорія визначення типів управління за час свого існування піддавалась удосконаленню та уточненню, вона широко використовується за кордоном. У вітчизняній практиці надають перевагу іншим теоріям, які описують типові стилі керівництва. Застосування саме цього “емпірично достатнього” підходу, яким є запропонована теорія, сприятиме ефективності керівництва, стане корисною для зміцнення системи управління.

Теоретична та практична значущість: для ефективної управлінської діяльності і роботи всієї організації важливого значення набуває визначення такого стилю керівництва, який забезпечить досягнення і збереження максимальних кількісних і якісних показників. Єдиний підхід для об’єктивної оцінки існуючих типів управління можливий при застосуванні табллиці для визначення типів управління(ГРІД). Вона є основою для створення комплексної системи в управлінській діяльності.

1. Теоретичний огляд проблем упраління.

1.1. Психологічний аналіз поняття управління.

Скільки існує людство, стільки існує й управління. Людина, перебуваючи в суспільстві не може бути вільною від управлінського впливу держави, суспільства, колективу, в якому працює, безпосередніх керівників.

Преші спроби власне наукового підходу до управління виробничим процесом були відзначені в Англії вже у перші десятиріччя 19 ст., коли стали виникати велики підприємства. На початкових стадіях кооперації праці загальне керівництво здійснював найбільш досвідченний і вмілий працівник, який пропонував виконувати і свої виробничі обов”язки. Разом зі зростанням обсягів виробництва та ускладненням виробничих обов”язків управління виділяється в окрему функцію. Уже в першій половині 19 ст. головною фігурою в організації виробництва стає управляючий, професійний керівник, який займається комплексом питань: оранізаційними, економічними, технологічними, соціальними та ін., без вирішення яких неможливе розширення виробництва.

Процес формування управління як науки, як галузі самостійних досліджень був викликаний необхідністю застосування найбільш ефективних методів управління в процесі організації виробництва, конкурентною боротьбою “за місце під сонцем” на світовому ринку, потребами великого бізнесу, розвитком розподілу функцій, відповідальності та повноважень у державному механізмі.

Управління – це сукупність скоординованих заходів, направлених на досягнення поставленої в рамках організації певної мети.

Управління організацією може здійснюватись лише за умови, коли існує реально діюча система, котра вирішує задачі упраління. Реально діюча система управління є формою реалізації управлінських взаємозв’язків. За її умов управління набуває конкретного змісту, конкретних форм прояву та практичну реалізацію. В реальній дійсності управлінська діяльність – це функціонування системи управління.

Розвиток управління організацією є частиною загального поступального руху суспільства. Тому незалежно від того, яку роль відводять управлінню в тих чи інших соціально-економічних умовах, його зміни завжди визначаються загальним розвитком суспільства. І хоча розвиток управління є об’єктивно зумовленим процесом, він здійснюється переважно шляхом свідомих та цілеспрямованих перетворень в системі управління організацією.

Суть і зміст процесу управління проявляється в його функціях, тому його можна розглядати як процес впливу на діяльність окремого працівника, групи чи організації в цілому з метою отримання максимальних результатів. Цей вплив здійснює відповідна категорія людей – менеджери. Не випадково в теорії та практиці управлінської діяльності менеджмент часто ідентифікується з менеджером, з органами або апаратом управління. Процес управління забезпечується професійно підготовленими фахівцями в галузі управління, котрі створюють організації та управляють ними.

Функції управління:

1. Планування. Починається з постановки цілі. Виконання її - свого роду “розфасовка” усіх часток роботи. Для здійснення визначаються початкові умови, а також набір можливих засобів досягнення мети. Самим важливим підсумком функції планування є прийняття управлінського рішення, від якого суттево залежить використання усіх послідуючих функцій управління.

Основні етапи:

· Постановка мети;

· Визначення висхідних передумов;

· Виявлення можливих альтернатив;

· Вибір найкращої альтернативи;

· Висновки та виконання плану.

2. Організація – це процес налагодження роботи. Організувати підприємство – значить забезпечити його усім тим, що необхідно для його нормального функціонування: сировиною, обладнанням, грошима, персоналом.

На відміну від організації як структури, організація як етап управлінської діяльності являє собою процес налагодження всієї роботи. Його мета – упорядкування роботи як самого менеджера, так і його підлеглих.