Сторінка
6
Можна виділити два типи дій, що особливо важкі для керівника в плані прояву ініціативи. Перший тип зв'язаний з постановкою завдань (у відношенні можливості прийняття яких підлеглими у керівника є сумніви) і висуванням відповідних рекомендацій з їх виконання. Крім того, коли ініціатива підтримана підлеглими, її можуть неправильно витлумачити і, отже, для керівника буде більш кращим варіант, при якому він уникне обвинувачень у тому, що він «розштовхує других ліктями».
Інформативність. Підхід, якому надає перевагу керівник типу 1, 9, полягає в тім, щоб завжди бути в курсі того, що відбувається, що саме по собі дуже важко для такої людини, тому що в нього може відразу ж виникнути побоювання втрати спільної мови з підлеглими через різноманіття питань, що він повинний вирішити. Іноді керівник досить глибоко вникає в суть того, що відбувається, а іноді задовольняється поверхневим поясненням фактів. Глибина і повнота одержуваних цим керівником даних залежать від того, наскільки важливе значення має для нього схвалення з боку того, кому він повинний ці дані представити. Він не витрачає занадто багато сил на добування інформації.
Захист своєї думки. Коли та чи інша людина виражає свої переконання у відношенні яких-небудь конкретних дій, оточуючі прагнуть опонувати йому. Виникаюча дискусія може породжувати в її учасників відчуття нерозуміння з боку інших. Важливим наслідком цієї закономірності є те, що знання чи переконання, що стосуються оптимальних шляхів вирішення тієї чи іншої проблеми, можуть залишитися невідомими іншим. Яка б не була сила його переконань, керівник типу 1,9 не стане, імовірніше всього, першим формулювати своє відношення до проблеми, особливо складної; він буде намагатися робити враження скромної, невибагливої і навіть сором'язливої людини. Він невпевнено захищає свою думку, а якщо і формулює проблему, то робить це розмито, невиразно, уникаючи зробити негативне враження на навколишніх. Та чи інша точка зору може представлятися таким чином, щоб послабити увагу до неї з боку навколишніх. Усе це пояснює те, чому керівника типу 1,9 частіше сприймають як людину довірливу чи нерішучу. Ті проблеми, що могли бути вирішені, залишаються невирішеними, а прийняті рішення не завжди виявляються оптимальними.
Прийняття рішень. Прийняття рішень може бути джерелом внутрішнього задоволення для керівника, якщо він знає, що вони будуть затверджені і прийняті. Керівник, орієнтований на стереотип 1,9, розглядає прийняття рішень як можливість розвитку в підлеглих почуття причетності до справ організації. У тих випадках, коли рішення торкаються інтересів декількох підлеглих, керівник заохочує групове обговорення проблем, що повинне дати підлеглим можливість розглянути проблеми, сформулювати рекомендації чи зробити кращий вибір.
Широко поширене делегування прав і повноважень. Це не тільки звільняє керівника від необхідності починати які-небудь не зовсім приємні йому дії, але і створює йому авторитет демократа, що «поділяється владою» з іншими.
Критичний аналіз. Керівник типу 1,9 виявляє тенденцію до сприйняття позитивних моментів чи «світлих сторін» проблемних ситуацій, що виявляється в таких його висловленнях чи коментарях, де відсутня оцінка негативних аспектів. Акцент на позитивні сторони результатів роботи завдяки «компліментам» і іншим проявам морального заохочення підлеглих дозволяє створити в колективі атмосферу доброзичливості. Одним з пояснень подібного підходу може бути переконання керівника в тому, що люди самі знають свої недоліки чи помилки. На його думку, звертати до них увагу — значить загострювати в людей почуття власної неповноцінності.
Формула типу управління 1,9. «Я є ініціатором таких дій, що спрямовані на надання допомоги і підтримки іншим. Віддаю перевагу фактам, переконанням і відношенням, що свідчать про благополуччя в колективі. Прагнучи до гармонії відносин, я не «кидаю виклик» навколишнім. Погоджуюся з думками, ідеями і позиціями інших людей, незважаючи на те, що в мене можуть бути застереження чи уточнення. Уникаю створювати конфлікти, але якщо конфлікт усе-таки виникає, то намагаюся втихомирити «пристрасті», щоб зберегти «єдність» колективу. Шукаю такі рішення, що сприяють підтримці добрих відносин і завжди заохочую, коли це можливо, прийняття рішень підлеглими».
Тип управління 1,1
Формула управління по типу 1,1 представлена в нижньому лівому куті ГРІД. Менеджер не випробовує тиски протиріч між вимогами виробничої діяльності і потребами працівників, оскільки обом цим факторам надає низьке знання. Зберігаючи так чи інакше свою «присутність» в організації, одночасно знаходячись «поза нею», керівник має низький рівень очікувань від своєї роботи і задовольняється тими «убогими» благами, що він одержує за свою працю.
Мотивація. Суть мотивації менеджера, орієнтованого на формулу 1,1, при всій його відповідальності і відчуженості пов'язана з бажанням зберегти своє місце в організації, роблячи дії і вчинки, що вимагаються від керівника. Звідси — прагнення менеджера виконувати необхідний мінімум, іноді ледве більше мінімуму, якщо це необхідно для зміцнення його положення, але він практично ніколи не робить реального внеску в благополуччя організації.
Негативна сторона мотивації такого керівника зв'язана з його прагненням «залишитися в тіні» і не привертати загальної уваги. Незважаючи на властиві йому байдужість, пасивність, відсутність інтересу до того, що відбувається, менеджер типу 1,1 намагається не афішувати свої почуття. Залишаючись на очах у всіх, але глибоко «конспіруючи» своє «кредо», цей керівник уникає участі в конфліктних ситуаціях, ніколи не має ворогів і перед ним не стоїть загроза звільнення. Роблячи вид, що він заклопотаний діловими проблемами, він тримає навколишніх на деякій відстані і зберігає позицію стороннього спостерігача. Ступінь «ненав'язливості» і пасивності такого керівника визначається тим мінімальним набором вимог, задоволення яких гарантує йому спокійне життя в організації і які навколишні вважають достатнім.
Інші реферати на тему «Психологія»:
Р. Ландін: теорії й системи психології та їхні історичні "антецеденти"
Про психологічні вправи на зосередження
Залежність якості шлюбу від сексуальних взаємин подружжя
Учинкова дія та післядія як історико-психологічний принцип. Культурно-історична функція післядії у психології
Теорія бісоціації у психологи творчості. А. Кестлер (1905—1983)