Сторінка
5

Особливості взаємозв’язку стилю управлінської діяльності та типу поведінки при розв’язанні конфлікту

Захист своєї точки зору. Керівник типу 9,1, не коливаючись, заявляє всім навколишнім, незалежно від їхнього положення, про своє відношення до того чи іншого питання. Явними характеристиками такого типу керівника можна вважати прямолінійність переконань і їхню відкриту демонстрацію. У силу цього даний керівник, як правило, відвертий і щира людина.

Разом з тим керівнику даного типу часто властива «чорно-біла філософія. Він явно віддає перевагу безапеляційним висловленням, у яких присутні слова «усі», «ніколи», «неможливо» і т.д. Займаючи яку-небудь позицію, він робить це без яких-небудь обмовок чи умов. Обережність у судженнях вважає ознакою слабості, тому завжди висловлюється виразно. Керівник цього типу ніколи не висловлює своїх суджень таким чином, щоб можна було піддати їх сумніву чи почати дискусію, навпроти, він завжди противиться висловленню іншими альтернативних думок чи контраргументів. З цієї причини він завжди ретельно підбирає факти, які б промовляли на користь його точки зору, ігноруючи ті факти, на основі яких можна було б по-іншому визначити проблему.

Прийняття рішень. Менеджер, що надає перевагу формулі 9,1, заявляє: «Я надаю важливого значення самостійному прийняттю рішень і нікому не дозволяю впливати на цей процес». Подібний підхід до прийняття рішень обумовлюється переконанням керівника в тому, що він один має у своєму розпорядженні знання, досвід і повноваження, що є необхідними для ухвалення рішення. Тому він виключає участь інших у прийнятті рішень і наказує підлеглим лише функцію виконавців рішення. У виправдання він часто використовує таку формулу:«на консультації немає часу». Нерідко такий керівник сам звужує тимчасові рамки прийняття рішень, щоб виключити участь у ньому навколишніх, хоча при бажанні й умові більш ефективного планування у керівника може бути досить часу, щоб дозволити іншим взяти участь у виробленні рішень.

Критичний аналіз. Неодмінний атрибут типу 9,1 — перевірка виконання якості робочих завдань. Це пояснюється тим, що керівник даного типу прагне знати, чи працюють підлеглі так, як він від них цього очікує. Усю необхідну інформацію керівник, одержує шляхом безпосереднього спостереження, перевірки виконання й опитування навколишніх. Такий режим підпорядкованості керівнику являє собою «однобічну» систему спостереження за відповідністю поточної роботи заздалегідь розробленому плану.

Формула типу управління 9,1. «Я змушую працювати себе і підлеглих. Я ретельно досліджую факти, думки і переконання навколишніх для того, щоб контролювати будь-яку ситуацію, гарантуючи себе від помилок підлеглих. Я відстоюю свої думки, відношення і погляди навіть тоді, коли для цього треба відкинути думки інших. Якщо виникає конфліктна ситуація, я намагаюся припинити її чи виявитися «переможцем». Я надаю дуже важливе значення прийняттю власних рішень і рідко піддаюся при цьому впливу інших. Я вказую на недоліки підлеглим чи їхню невідповідність функціональним вимогам».

Тип управління 1,9

Тенденція управлінської діяльності, описувана формулою 1,9 показана у верхньому лівому куті ГРІД. У даному випадку мінімальна турбота про виробництво (1 бал) сполучається з високою турботою про працівників (9 балів). Цей управлінський підхід базується на припущенні про те, що вимоги, зв'язані з реалізацією цілей виробничої діяльності, часто суперечать бажанням і прагненням людей, а іноді і прямо протилежні їм. Формулу підходу до управління відповідно до формули 1, 9 можна представити у виді наступного висловлення: «Люди — це не товар, цінність якого можна виміряти за допомогою деякої шкали, тому думки і почуття людей відіграють першорядну роль». На виробництві створюються всі умови для задоволення особистих і суспільних потреб працівників. Якщо їх задоволення ставиться під загрозу в силу яких-небудь виробничих проблем, то страждає виробництво.

Керівник, орієнтований на формулу 1,9, виконує свої функції таким чином, что в колективі створюється атмосфера дружби і товариства, але при цьому він, крім свого бажання, послаблює увагу до вирішення виробничих завдань. Для такого керівника головне — це створити атмосферу доброзичливості. Він уникає вимогливого відношення до підлеглих, говорячи: «Мій обов’язок — вести за собою людей і ні до чого не примушувати їх».

Мотивація. Найважливішим стимулом, що обумовлює цей тип управління, є прагнення менеджера до схвалення і підтримки з боку підлеглих. Керівник почуває себе впевненіше, коли в колективі підтримуються позитивні емоції. Припущення яке лежить в основі підходу типу 1, 9 можна передати за допомогою висловлення на зразок «Якщо я добрий до людей, то я їм подобаюся». Звідси прагнення керівника бути в очах навколишніх приємним, добрим, співпереживаючим і готовим допомогти. Коли підлеглі усвідомлюють подібну «домінанту» поводження керівника, вони переконуються в тім, що їхній керівник м'якосердий. У більшості випадків керівник такого типу буде надавати великого значення думці навколишніх і їхніх настроїв і цінувати знаки уваги і вдячності з їх боку, що буде служити для нього доказом корисності його дій. Крім того, вираження вдячності керівнику членами організації створює в ній атмосферу єдності. З урахуванням цих обставин менеджер прагне створити обстановку теплоти, турботи і вдячності у відносинах між підлеглими.

Елементи поведінки. Нижче приведена характеристика тих поведінкових закономірностей, що впливають на механізм управління відповідно до типу 1,9, розглянуті через призму рішення поточних управлінських задач.

Ініціативність. Менеджер, що дотримується формули 1,9, завжди готовий прийти на допомогу іншим і багато його рішень приймаються, виходячи з цього мотиву. Образно говорячи, почуття його загострені, а очі і вуха «жадібно» сприймають реакцію підлеглих і «фільтрують» враження, при цьому свідомість відбирає ті дії, що забезпечать негайне схвалення підлеглих. Такий керівник швидко відгукується на ініціативні дії навколишніх, прагнучи взяти участь у них з метою завоювання авторитету. Подібний підхід не можна вважати ознакою ініціативності в значенні початку чи припинення визначеної дії за власним бажанням, тому що керівник у цьому випадку виявляється «відомим».