Сторінка
1

Соціальне значення психологічного дослідження. Уявлення про психічну природу людини

Науку іноді розглядають як елегантну гру, яка за старанно вигаданими правилами має бути розіграна. Гра дає її учасникам певну "інтелектуальну напругу", а глядачам — захоплення, оскільки майже містичними шляхами відкриваються нові й нові речі. З цього погляду психологія є безумовним джерелом насолоди для духу, допитливого щодо первинних джерел по­ведінки. З іншого боку, ця насолода перебуває під впливом дуже серйозного матеріалу, що здатен суттєво впливати на людське життя. Невипадково пси­хологічне знання сьогодні сприймається як серйозний аргумент у побудові стратегій та засобів соціального макровпливу, що плідно використовується керівними колами ряду держав світу. Йдеться про психологічну аргумен­тацію у вирішенні расових проблем, проблем освіти, культури тощо.

Психологічний контроль за поведінкою людини може мати гуманістично зорієнтовану мету, а може бути спрямований на пригнічення активності лю­дини. Якщо вважати, що кінцевою метою психології є контроль за по­ведінкою людини, який завжди приводить до втручання і певних змін, то він може й певним чином викривати уявлення про природу людини. А саме цього й слід уникати психологічній науці.

Уявлення про психічну природу людини.

Різна постановка питань потребує розвитку різних методів дослідження, а також його стратегій, що приводять до різних позицій щодо тлумачення психічної природи людини.

Психологічна система є інструментом продовження наукового пізнання, орієнтацією в тому, що є важливим і реальним. Психологічна сис­тема вказує, що і як слід досліджувати. У зв'язку з цим психологічна систе­ма (або модель), до якої вдається дослідник, буде визначатися цілою низкою питань:

1) чи всі можливі організми чи тільки людину він досліджуватиме;

2) чи він вивчатиме тільки спостережувані поведінкові акти чи також психічні процеси, як, наприклад, думки й почуття;

3) чи цікавиться він перебігом психічних процесів (мислення, вирішення проблем), чи тільки їхніми результатами (успіх, неуспіх);

4) чи братиме він до уваги тільки об'єктивні дані, чи також суб'єктивні інтерпретанти власного досвіду;

5) чи розглядатиме він поведінку в найдрібніших функціональних части­нах, чи як ціле, як інтегровану систему;

6) що братиме він за основу пізнання: минулі події життя індивіда чи су­часну ситуацію;

7) чи наполягатиме він на внутрішніх детермінантах поведінки особи­стості (мотиви, особливості характеру, фізіологічні процеси тощо), чи на зовнішніх детермінантах (стресори, нагороди тощо);

8) чи при теоретичному описові та поясненні поведінки він більше звер­татиме уваги на точність і простоту, чи на складність і різноманітність;

9) чи підніматиме він дані, що виходять із теорії (тобто стверджуватиме дедуктивний підхід), чи центруватиме увагу на емпіричних даних, надаючи теорії допоміжну роль;

10) чи дослідження стосуватиметься чистого встановлення основополо­жень, чи враховуватиме воно цілі практичного застосування для вирішення соціальних та індивідуальних проблем.

Людська природа є складною та багаторівневою. Насамперед людина є біологічною істотою, фізіологічно дуже схожою з іншими істотами. Але водночас людина — істота соціальна, адже живе в суспільстві, створює свою культуру, різноманітні політично-економічні системи. Людина здатна до вирішення раціональних проблем, проте часто поводиться імпульсивне й ірраціонально. Людина використовує свою власне людську здатність — мо­ву і абстрактне мислення, шукає шляхів, як зробити навколишній світ відповідним до її бажань та намірів і не просто пристосовуватися до нього, наперед даного. Щоб цю складність охопити й у відповідній картині утри­мати, використовують різноманітні відтінки, фарби, стилістичні засоби. З одного боку, психологія є природничою наукою, з іншого — наближається до соціальних наук. Розвиток людського організму розглядається від народ­ження до смерті у постійних переходах і зв'язках. Психологія плю­ралістична, а тому допускає різні підходи до тлумачення природи людини. Тривалі спостереження дають підстави сподіватися, що такі різні спряму­вання цієї молодої науки зливаються в її єдиному міцному науковому ядрі.

Серед численних загальних перспектив вирішення загадок людської природи постають насамперед чотири: психодинамічна, біхевіористична, когнітивна і гуманістична моделі, які роблять спроби своєрідно представи­ти, що, як треба досліджувати психології і чому.

Психодинамічна модель. Динамічний погляд у психології виходить із того, що загальнолюдські поведінкові форми походять від силь­них внутрішніх спонук, тобто мотивації. У зв'язку з цим наші дії визнача­ються біологічними та соціальними потягами. При цьому не враховується власне психологічний бік поведінки, тим паче він не розуміється як верхов­ний, без якого біологічне й соціальне самі по собі не діють. Конфлікти, на­пруження, відчуття вини, страх і фрустрації постачають енергію для людсь­кої поведінки, як вугілля постачає енергію для парових машин. Спостере­жувана, зовнішня поведінка пояснюється внутрішніми силами, або енергією. Теорії, що роблять наголос на тій або іншій формі мотивації, принципово належать до динамічного напряму.

Психодинамічна модель базується на теорії З. Фрейда. Центральний по­гляд цієї теорії полягає в тому, що біологічні потяги та природжені інстинкти визначають людську поведінку в сенсі самозбереження; у зв'язку з цим людина перебуває під сильним впливом сексуальних та агресивних імпульсів. Суспільство протиставляє себе відкритому впливу таких імпульсів, відтак навіть немовля вже охоплюється протилежними потягами.