Сторінка
3

Соціальне значення психологічного дослідження. Уявлення про психічну природу людини

Англійський есеїст Вільям Газлітт у вислові "Ми сприймаємо природу не нашими очима, а нашим духом і нашим серцем" (1839) висловив суть феноменологічної психології.

Для феноменології має найбільше значення, як окрема особистість сприймає ситуацію, в той час як "об'єктивні" біхевіористи насамперед цікавляться експериментуванням. І біхевіоризм стає безпомічним, щойно він намагається перейти від пояснення поведінки тварин до людини.

Когнітивна модель у психології охоплює широке коло тем: від поняття "установка" в соціальній психології у зв'язку з фрейдистським тлумаченням сну до висвітлення особистісних значущостей або процесів пам'яті. Тому деякі видатні біхевіористично зорієнтовані дослідники протягом останніх років відмовляються від експериментальних досліджень поведінки пацюків чи голубів, а зосереджують свій інтерес, скажімо, на вивченні процесів-подій, що мають прояснити, як індивід інтеріоризує зовнішні подразники, яку зв'язку з цим плануються реакції. Когнітивна психологія, котра, зокре­ма, досліджує процеси пам'яті, мови або вирішення проблем, будує у зв'язку з цим своєрідний місток між біхевіористичною та індиві­дуалістичною орієнтацією феноменології. Вона "схоплює" при дослідженні світу досвіди окремих індивідів за допомогою суворих методів біхевіоризму.

Гуманістична модель. Є підстави позначити гуманізм як "третю силу" в психології, як альтернативу пасивно-детерміністичному по­гляду та біхевіористичній моделі. На основі феноменології гуманізм формує погляд, згідно з яким лише виключно актуальне переживання особистості справляє вплив на дійсність. Гуманізм менш за все є теорією дослідження, він постає орієнтацією на визначення предмета дослідження. Гуманізм роз­глядає природу людини як принципово добру, а не злу або нейтральну, вона в основі своїй активна, а не пасивна, передбачає ріст, удосконалення і пере­будову навколишнього світу. Гуманістична психологія цікавиться розвитком людських потенціалів. Коротко кажучи, вона репрезентує становлення лю­дини, висвітлює цілісність, неповторність індивіда, виявляє інтерес до поліпшення людської ситуації, поглиблення розуміння одиничного.

Піонерами цього руху у західноєвропейській психології були Абрагам Маслоу і Карл Роджерс. Обидва розглядали людину як істоту, що прагне власного самоздійснення. Метою життя є перманентна еволюція, свідомий досвід радості, свідома участь у створенні нових форм буття. Такі цілі цілком протилежні неприкритому пристосуванню до вже готових, наперед-знайдених форм. Єдність психологічного дослідження стосується не окре­мих реакцій індивіда, а особистості як цілого у сукупності її взаємодій зі світом.

Флойд Метсон, екс-голова Американської асоціації гуманістичної пси­хології, висловив цю позицію у формулі "Я не знаю більшого приниження людини, ніж розгляд її як об'єкт, що розчленовується на такі складові, як потяги, риси особистості, рефлекси та інші механістичні елементи" (1971). Гуманісти прагнуть відновити цілісність людини, втрачену біхевіоризмом, тобто синтезувати людину в її неповторній цілісності.

Роджерс є найвідомішим представником гуманістичної психології та одночасно засновником техніки психотерапії, "центрованої на клієнті" ("клієнтцентрована психотерапія"). У колі прихильників його часто назива­ють "особою, яка дала змогу людям знову стати самими собою". На ґрунті непохитної віри в добру природу людини Роджерс виробив таке осердя своєї терапевтичної та педагогічної позиції: індивід, спираючись на власні мож­ливості та необхідне сприяння, призначений самосгійно вирішувати, який життєвий шлях буде для нього найкращим.

Через її очевидну простоту ця максима була обплутана прикрими контроверсіями, що з'являлися протягом усього творчого шляху її автора.

Але Роджерс вірив, що справжнє здійснення його ідей можливе тільки в певному середовищі, яке передбачає міжлюдську комунікацію, більш того — допомогу іншим людям. Сьогодні гуманістична модель, утілена в зміст і методи теоретичної та прикладної психології, вважається одним із найвпливовіших і найперспективніших напрямів психологічного знання й соціальної практики.

Отож презентація основних моделей уявлень про сутність психічної при­роди людини завершує Зімбардову побудову системи сучасної психо­логічної науки, в якій, поряд з тим, було показано місце вчинку як кате­горії, що займає суттєве місце серед вихідних категорій психічного зокрема і психологічних наукових систем загалом.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.

8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.