Сторінка
1

Ф. Паро і М. Рішель: історико-психологічний та методологічний вступ до викладу системи психологічних знань

Історія психології має озброїти психолога-теоретика надійними, обґрунтованими засадами методології. Таким чином, виступає завершена ідея вступу до ґрунтовного вивчення певної системи психології. Саме таке поєднання історії та методології здійснили французькі вчені Франсуаза Паро і Марк Рішель. Паро належить перша частина книги, присвячена історії психології. Автором методологічної частини виступив Рішель — професор Льєжського університету. Дана книга ("Вступ до психології. Історія та методи") входить до циклу психологічних видань.

Історична частина книги починається постановкою питання про походження психологічних проблем. Досліджуються античні джерела, "висока епоха Середніх віків". Усупереч традиції вони тлумачаться як такі, що були плідними для постання ґрунтовних знань про істинну природу душі.

Перехідний період характеризується реформою психологічного пізнання, пов'язаного з реформаційним рухом (лютеранство, кальвінізм). Далі аналізуються програми становлення психології як науки, її засадами протягом цього періоду виступають механіцизм та об'єктивізм пізнання закономірностей душевних проявів.

Родоначальником нової психології представлено Декарта з його ідеями дуалізму та вихідної позиції "cogito, ergo sum". Розкривається перетин ідей Декарта і Гоббса у XVII столітті. Щодо цього періоду, як і на інших етапах становлення психології, Паро відшукує ідею людини, яка постає альфою та омегою усіх тлумачень. Це позначається і в назвах головних розділі» історико-психологічного екскурсу.

Показуючи образ людини епохи Просвітництва (XVIII століття) та Романтизму, Паро досліджує загальну ситуацію духовності у Франції. Англії, Німеччині, аналізує важливі досягнення психологічної думки в цих країнах, виявляючи їхню спорідненість. В англійській психології цього періоду ідеї асоціації постають на засадах (фізіологічних, у (французькій — на ідеях сенсуалізму та в систематизованій формі енциклопедизмі. Німецьке Просвітництво, за Паро, тлумачить психологію як науку про розум. У цю ж епоху авторка підкреслює значний інтерес до вивчення психічних хвороб. Романтизм у психології пов'язується з антифілософією та виявляється, зокрема, в ідеї "тваринного магнетизму". Провідною ідеєю Просвітництва Паро вважає ідею громадянина, яка визначає культурно-психологічні пошуки. Психологія людини в цей період розкривається в позитивістському дусі згідно з ідеями О.Канта.

Паро слушно зауважує, що настановлення еволюціонізму приводять до розуміння людини як істоти тваринної, що постала в результаті тривалого розвитку. Внаслідок "біологічної" переорієнтації думки Паро дещо втрачає у цих своїх міркуваннях предмет історії психології. Проте досить рельєфно показані стосунки психології та ідеології. В цілому ідеї еволюції психічного підмінюються біологічними проблемами або соціальними — типовий феномен історії психології упродовж віків. І в XX столітті на ґрунті біології (зокрема в рефлексологічному ключі) повторюється відхід від психологічного способу мислення. Чи не з ідеєю ''reculer pour mien sauter" ("відійти, щоб далі стрибнути") Так, втеча до фізіології постає у проблемі "'людина як організм", а також "суспільство як організм".

Цей вплив природничих ідей на психологію Паро найбільше пов'язує з неоціненною спадщиною Т.Ріба. Аналізується внесок А.Бергсопс з його ідеями філософського осягнення капітальних проблем психології. Німецьку психологію представлено насамперед фізіологічною психологією В.Вунднга, російську — іменами І.Павлова і В.Бехтерева, ніби в цій останній нічого іншого значного й не було. Дивний стереотип, який весь мас відроджується в історіях психології через прикру необізнаність з реальним багатством імен та ідей.

Англомовна психологія, підкреслює Паро, будує свій предмет як науку про поведінку, вчинки живої істоти. Огляд історії психології завершується біхевіористичною школою — зненацька, випадково, десь на першій третині XX століття. Але Паро зробила велику ідейно-пошукову справу. Здійснено підхід до проблеми вчинкової поведінки, вчинкового осередку в психології: ідея, що час від часу вибивається до самостійного життя. Вчинок і проблема людини як основний предмет, що виступає в історії психології, виражає основну лінію історико-психологічного мислення Паро. Постає питання: чому ж ідея вчинкової поведінки виникає саме у США та ще й у межах поведінкової психології? І чому саме ця психологія завершує історичний екскурс дисципліни, за Паро? Тематично переплітаючи спочатку вчинки людей з психологічним життям мікроорганізмів. Паро, зрештою, виходить до дійсних проблем психології в своєму історичному екскурсі. Спираючись на ідею людської психології як провідну, авторка тепер змогла б переписати no-новому всю історію психології, підключивши ідею вчинку на всіх етапах пошуку становлення психологічних знань.

У частині, що належить Рішелю, крім історії психології, подається також методологічний аналіз методів психологічного дослідження. Це дає можливість поставити саме методологічні питання і вийти безпосередньо до проблем побудови самої системи психології, її засадничі питання вже ставлять автори "Вступу". Нумерація розділів у ньому єдина щодо історії та методів дослідження. Численні спроби відвести психологію від філософських проблем не тільки залишаються марними, а й більш ґрунтовно показують необхідність їх зближення. Саме такий підхід дає можливість в усій повноті і з належною глибиною поставити питання про формування психолога.

Важливу методологічну проблему Рішель визначає як деонтологічну (вчення про належне, зокрема, певний науковий ідеал пізнання та ідеал ученого). Розглядаючи відношення етичного і наукового, Рішель розгортає взаємодію між впливами етики на науку і науки на етику. Внаслідок розкриття цього питання постає нове: мораль і причинність, необхідність керівництва поведінкою. Іншою проблемою деонтології Рішель вважає етику пошуку, зокрема повторне розкриття проблем. Дослідження співвідношення характеристик психіки людини і тварин пов'язується з питанням совісті щодо панування людини над живим і неживим світом.

Пошук засад деонтології приводить автора до основного осередку психічного — вчинку, який має у своїй основі дію. Прийняття рішення кваліфікується Рішслем також як дія.

Нове важливе питання методології та моралі Рішель пов'язує з деонтоло­гією втручання в психіку людини, що демонструє зв'язок практики, етики і науки, а також показує необхідність допомоги і контролю стосовно особис­тості, яка сама себе має визначати. Ставиться питання також про незалеж­ність психологічного судження від фінансового тиску і разом з тим — про необхідність для психолога отримувати за свою фахову роботу певну винагороду.