Сторінка
1

Фрейдизм в Україні

Майже століття вчення Фрейда та його послідовників продовжує свій тріумфальний поступ. Старий і новий фрейдизм не лише виявився опорою багатьох психіатричних концепцій, але й активно інтерпретує психологію, історію культури, соціологію, філософію та інші галузі людського знання. Разом із цим психоаналіз залишається об'єктом критики представниками окремих наукових традицій.

Своєрідну історію мав фрейдизм як в усьому Радянському Союзі, так і в Україні, де він набув значного поширення у 20-х роках. На початку 30-х його було відкинуто зовсім. Проте, враховуючи гостру ідеологічну полеміку про шляхи розвитку гуманізму та про його принципи, критичний розгляд учення Фрейда не втрачав актуальності. Особливо це стосувалося спроб нео­фрейдизму дати тлумачення різним соціальним явищам.

Психоаналіз постав спочатку як одна з теорій істерії та водночас як один із методів лікування хворих. Спостерігаючи патологічні явища, Фрейд та його послідовники побудували своєрідну концепцію нормального психічного життя і застосували свій метод до вивчення всіх найважливіших його проявів (художньої творчості, міфотворчості, буденної поведінки людини, дотепних висловів, сновидінь, помилкових дій та ін.). Значний вплив мав психоаналіз на українську педагогіку, адже на завершальному етапі психоаналітичні дослідження спрямовуються до переживань дитини. Сам Фрейд кваліфікував своє вчення як "продовження виховання шляхом усу­нення залишків дитинства". Він указував, що "несвідоме в душевному житті є інфантильне".

Істеричні симптоми породжуються психічною травмою. Вона виникає тоді, коли хворий затримав який-небудь ефект, не дав йому нормально роз­рядитись у тих рухових явищах, якими супроводжується емоція. Ефект за­чаївся, його начебто забуто. Але, несвідомий, він виявляє себе якими-небудь обхідними шляхами, а саме — обмовками, помилковими діями, сно­видіннями і т.д., а також викликає хворобливі явища. Для вилікування істерії треба збудити забуті уявлення, примусити емоцію, пов'язану з ними, нормально відреагувати. Таке оживлення пригнічених уявлень є характер­ною рисою психоаналізу.

Основою психоаналітичної теорії в її класичному вигляді є вчення про несвідоме душевне життя та про статевий характер рушійних сил людської поведінки. Якщо для багатьох психологів несвідоме відрізняється від свідомого лише нечіткістю, тьмяністю тощо, то, згідно з теорією Фрейда, між свідомим і несвідомим існує значний антагонізм. Інше важливе положення Фрейда полягає в тому, що потяги статевого характеру відіграють особливу роль як причини психічних захворювань, а також бе­руть участь у творчості вищих культурних, художніх, соціальних та інших цінностей людського духу. Вступаючи в суспільні відносини, людина зму­шена відмовлятися від задоволення своїх особистих потягів на користь суспільства. Зокрема, статеві потяги сублімуються (розривають безпосе­редній зв'язок з сексуальною метою) і виявляються в різних сферах суспільного життя людини. Ідеї про роль несвідомого та статевих потягів сам Фрейд вважав "сміливими твердженнями психоаналізу".

Саме те, що особистість як суспільна істота силою своєї волі затримує дії та вчинки всупереч своїм найсильнішим бажанням, ніби свідчить про соціальну природу людської психіки. Це і виявилось привабливим для тих учених, які намагалися вдосконалити ряд положень Фрейда в плані ма­теріалістичної, марксистської філософії. Принципи фрейдистського вчення вважались універсальним ключем, який може розкривати складні й різноманітні проблеми людської культури. "Психоаналіз Фрейда, — писав Е.Берглер у журналі "Червоний шлях", — є необхідним засобом для кожно­го психічного лікаря. Заперечення, які ще й досі офіційна медицина протис­тавляє науці Фрейда, полягають на хаосі незнання, небажання розуміти та дріб'язковому бажанні зменшити значення цієї науки. Зі студій психології неврозу здобуто багато для розуміння культурного розвитку, бо неврози, з одного боку, виявляють вражаючі й глибокі аналогії до творчості в мис­тецтві, релігії та філософії, а з другого боку, вони бувають їхнім перекру­ченням. Ледве чи існує якась галузь історії культури та соціології, яку дійсно можна було б зрозуміти без психоаналізу".

Фрейдизму в Україні було дано надзвичайно високу оцінку. Засновника цього вчення зарахували до найбезстрашніших умів нашого віку, рево­люціонерів, які сміливо порушили "вікові традиції буржуазної моралі та науки". Певний час у нашій країні фрейдизм користувався значною увагою не тільки в наукових колах, а й у широкого читача. Були спроби переклада­ти Фрейда українською мовою.

В Україні виходить низка праць, з яких учення Фрейда поширюється на всі галузі науки про людський дух. Психологія вікових особливостей людей, питання художньої творчості, аналіз окремих психічних процесів тощо — все це реально переглядалось у плані основних понять психоаналізу. Одна й та ж виявлена закономірність, причому надто загального характеру, мала пояснювати різні аспекти людської психіки. Саме тому вона мало розкрива­ла психічне в його конкретному індивідуалізованому вираженні. Українські фрейдисти широко використовували у своїх працях такі терміни, як "надолуження", "витіснення", "компенсація" та ін.

Відчувалося прагнення дати нову, оригінальну теорію психоаналізу, яка б здійснила, зокрема, синтез фрейдизму та марксизму за допомогою вчення про умовні рефлекси. Подекуди з'являлися системи "рефлексологічного фрейдизму в дусі діалектичного матеріалізму", тобто спроби об'єктивними засобами розшифрувати темну "психологію глибин" людського життя.

Викладаючи думку Фрейда про те, що потяг до смерті є загальним прин­ципом органічного життя, Л.С.Виготський спеціально застерігав проти песимістичного та занепадницького її розуміння. Зокрема, підкреслювалося те, що концепція “потягу до смерті" спрямована безпосередньо проти віталізму. Це робилося на тій підставі, що центр уваги при дослідженні біологічної еволюції переноситься з "життєвої сили" на оточуючий організм світ. Фрейд оцінювався як учений, який дошукується остаточних базових стимулів, рушійних сил поведінки живої істоти.