Сторінка
2

Ф. Паро і М. Рішель: історико-психологічний та методологічний вступ до викладу системи психологічних знань

Загальна рефлексія щодо повернення психології до проблем моралі утворює необхідний додаток до викладу історії психології та її методів, якщо тільки виходити з того, що наукова психологія має виступити як лоно гуманістичної традиції, що відроджується в новій формі.

Рішель зауважує, що з загального питання зв'язку стики і науки інколи постає їх однобічний розгляд. У науці вбачають починання морально сліпе, яке етика згодом має дисциплінувати, обмежуючи можливі спотворення впливу науки на світ. Отже, зауважує Рішель, чи не легше уявити в науці принципи абсолютної моралі, які можуть визначити без коливань, що дозволено, а на що має бути заборона? Насправді ж речі не уявляються в такій простій залежності. За винятком постульованої трансцендентної незмінної етики, яку містять деякі релігії, не завжди можна осягти, як же вона сама є історично передвизначеною.

Слід збагнути, продовжує Рішель, як мораль наливає "раціональне зерно" великою кількістю культурних факторів. Серед них постає й наука, що має вплив у суспільстві для ствердження моралі. Проблеми, які висуває, зокрема, сучасна біологія (такі як пересадка органів, природженість генія, контроль за оплодотворениям у пробірці), — все це морально вражає сучасну публіку. Психологія ж перестає ставити аналогічні питання моралі протягом XX століття. Психоаналіз, правда, намагався розхитати основи сексуальної моралі. Це визначило у Фрейда його перші дослідницькі пристрасті, що були протиставлені вікторіанській моралі в Англії або традиційному католицизмові.

Мова має йти не тільки і не стільки про моральне значення психологічних досліджень, на що переважно вказує Рішель, а про саме психологічне дослідження моральної поведінки людини, чим має ґрунтовно займатися деонтологія, рухаючись у бік певного "канону" поведінки, "канону" психічної активності. Рішель відчуває потребу в такому дослідженні і прямо ставить відповідну проблему щодо відношень моралі і визначення причинності поведінки. Він зауважує, що наукова точка зору на людську поведінку, орієнтована виключно на вивчення процесів, причинних зв'язків, повертається до старої проблеми, яка не перестає бути в центрі моральних рефлексій — librc arbitre — принцип, протилежний детермінізму. Рішель переконаний в тому, що психологи можуть мати різні судження щодо цієї проблеми, але вони не мають підстав обминати її. Адже психологія впливає на еволюцію наших юридичних переконань, на характер відповідальності людини у критичних ситуаціях.

Слід висловитись більш точно: психологія не запозичує моральні проблеми ззовні. Вона сама має бути моралістичною за своєю суттю. Це вже розуміли діячі Києво-Могилянської академії, яга завершували психологічні розвідки в межах своїх філософських систем постановкою і вирішенням моральних проблем: психологія іманентно переходить в етику.

З викладених у книзі Паро і Рішель ідей можна зробити певні висновки. Зв'язок історії та методології дослідження сприяє більш глибокому розумінню значення історії науки і насамперед того, що всі окремі методи мають бути інтегровані в єдиному історичному методі. Щоб це здійснити, слід знайти смисл історії психології. Через увесь свій драматизм становлення вона вказує на існування певного канону, взірця — як самого предмета психології, так і методів його дослідження. Він, за висловом Гегеля, є той кріт, який "риє землю", тобто сприяє постанню істинних знань, але сам залишається у своїй сокровенній таємниці, щоб відразу заховати її ще глибше. Глядач, як сказав Герцен, відходить, адже він бачив природу, і природа ховається, адже її бачили. Герцен блискуче поєднав "емпірію" та "ідеалізм" — що має особливе значення для історико-психологічного й теоретико-психологічного дослідження.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.

8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.