Сторінка
1

Спроби введення суб'єктивно-психічного моменту як предмета рефлексологічного дослідження: еклектизм та синтез

Рефлексологічна теорія психіки, в основі якої лежало вчення про рефлек­торну діяльність організму, була провідною теорією у психології досліджуваного періоду, визначивши пафос останньої. Поряд із провідною течією існувало кілька похідних, більшою або меншою мірою еклектичних течій, які намагалися перебороти "антипсихологізм" рефлексології, допов­нити її визнанням існування суб'єктивного світу людини. Це були не­послідовно рефлектологічні теорії, але при оцінці компонентів еклектичного синтезу рефлекторний принцип завжди брався за основу.

Потяг до різного роду синтезування істотно визначав дух психологічної науки періоду побудови соціалізму в Радянському Союзі. Взагалі ідея філософського еклектичного синтезу була надзвичайно модною. Синтезува­лося все з усім і особливо — наукові течії протилежного характеру.

Нерідко висувалися навіть спеціальні теорії такого синтезу. В цьому сенсі характерними є матеріали дискусії, проведеної методологічною секцією Товариства рефлексології, неврології, гіпнології та біофізики у травні — червні 1929р.

У передмові, написаній редакцією, вказується на значно поширену схильність до синтезування суб'єктивної психології (теза) і рефлексології (антитеза). Встановлюються три види такого синтезу:

1) еклектичний — за принципом "живи та дай жити іншим";

2) абстрагуються загальні ознаки понять протилежностей, що синтезуються. Із них будуються загальні абстрактні поняття. Цей синтез було про­голошено К.М.Корниювим;

3) синтез діалектичний, за яким протилежності синтезуються через їхній розвиток.

Як стверджувалося, синтез є не світ протилежностей, а вищою формою їхньої боротьби. Він здійснюється при домінуючій ролі однієї із протилежностей, розвиток змісту якої, збагачуючись позитивними даними іншої протилежності, вирішує поставлені нею завдання, знімає, зсередини переборює її. Але, подолавши своє заперечення, дана протилежність долає і свою од­нобічність, перестає бути протилежністю, виступає як нова форма розвитку. На шлях такого роду синтезу і стала згадана методологічна секція.

Кожний історичний період має свою творчо-інтелектуальну моду. Еклектизмом характеризується переважно початок нового творчого напряму. Пе­ред тим як стати самим собою, він вдасться до запозичення. Ось чому наведені вище філософські думки вражають схематизмом, беззмістовним конст­руктивізмом, нудною оголеністю діалектичних спекуляцій, у сфері яких час­то відбувалися суперечки між науковими супротивниками.

Логіка історичного розвитку науки вимагала не синтезу суб'єктивної психології та рефлексології, а синтезу психології та діалектики. Справжню творчість не можна було підміняти жонглюванням поняттями, словами — це, природно, не рухало вперед ні науку, ні філософію. Замість декларацій треба було здійснити внутрішній поступальний хід психології, поставити на справжній науковий шлях вивченій фактів. Але, з іншого боку, слід було усвідомити методологію науки, ΰ провідні принципи.

Найбільш громіздким із синтезів цього періоду виявилася психоневрологія, що була задумана як комплекс наук про поведінку людини.

Щодо компонентів психоневрології точилися тривалі дебати. Одні авто­ри вводили в це поняття анатомію та фізіологію нервової системи, невропатологію, психіатрію і психогігієну, психологію, психотехніку, педологію. Такий безмежний обсяг змісту психоневрології, природно, викликав чис­ленні заперечення, зокрема з боку тих дослідників, які розуміли під психоневрологією лише неврологію і психіатрію. Суперечки йшли не тільки про формальний обсяг психоневрології, але й про суть самого поняття. Психоневрологією проголошували не механічну суму розрізнених дисциплін, що вивчають ті або інші сторони людської поведінки, а якийсь синтез наук, котрий дає всебічну й завершену картину особистості — здорової та хво­рої — на всіх етапах її розвитку.

Іншою поширеною формою еклектичного синтезу була спроба поєднати рефлексологію з течією фрейдизму, яка, між іншим, претендувала на пріоритет введення марксизму в психологію. Здійснити такий задум в Ук­раїні намагалися Л.М.Дрозпес і Г.А.Скальковський, які заявляли, що хоч і користуються старою психологічною та психоаналітичною термінологією, проте суть їхніх досліджень прилучається безпосередньо до рефлексології. Вони ставлять перед собою завдання: здійснити "профілактичний підхід у виховній практиці, передбачити значення патогенічних установок шляхом обліку сполучної структури і динамічної спрямованості реакцій на впливи зовнішнього середовища".

Ці вчені досліджували один лише фактор впливу зовнішнього середовища на ріст і роботу психічного організму, а саме вплив на особистість з боку авторитету оточуючих що особистість суб'єктів тієї ж статі. Цей вплив і було названо гомофункціональним.

І психічна діяльність, і органічний процес, на думку фрейдо-рефлексологів, невіддільні одне від одного, складають одне коло біологічних явищ. Вивчення психічної діяльності приведе до однакового результату в роз­критті її суті — незалежно від вихідного пункту досліджень. Оскільки мозок в його цілісності має здатність у процесі роботи виділяти продукти розпаду. що отруюють його власну субстанцію і тканину інших ендокринників, остільки він є немовби залозою. Ці аналогії виявляються корисними для біологізаторської концепції мозку, для теорії психофізичного паралелізму або, за словами Дрознеса і Скальковського, "структурного паралелізму психохімії та психічної діяльності".

Хоч указані автори на початку заявили про свою рефлексологічну уста­новку, зрештою виявилось, що змістову сторону їхніх розвідок складає пси­хоаналіз Фрейда, в той час як рефлексологія виступає лише формальним абстрактним домішком.

Кілька штучних спроб такого синтезу не дали і не могли дати позитивно­го результату. Еклектика не рухає вперед ні науку, ні філософію.

Критикуючи стару емпіричну психологію, яка оперувала суб'єктивними методами і поняттям душевних здібностей, О.Р.Лурія вважав, що перед су­часною психологією стоїть завдання об'єктивного вивчення поведінки та законів цієї поведінки — з привнесенням у науку максимальної життєвості.

З цією метою рекомендувалося здійснити еклектичний синтез біхевіоризму і гештальтпсихології. Як твердив Лурія, сучасна психологія в її окремих напрямах і взяла на себе виконання цих вимог: завдання побудува­ти об'єктивну систему вивчення психіки поставила перед собою амери­канська психологія поведінки; проблему цілісних форм психічної діяльності розробила нова німецька психологія. В той час як американська психологія поведінки прокламує необхідність об'єктивного матеріалістичного вивчення психічних процесів, вдавшись, проте, до чисто механістичного підходу до них, нова німецька психологія звертає особливу увагу на якісно новий, цілісний характер найбільш складних форм поведінки, підкреслюючи, та­ким чином, ту сторону в цих процесах, яку ми називаємо динамікою, діалектичністю.