Сторінка
1
Близько від справжнього історичного бачення проблем психології перебуває Р.Ландін зі своїм дослідженням "Теорії та системи психології" (1972).
Не будучи спеціальним дослідженням з історії, ця праця насамперед виявляє історичні антецеденти провідних психологічних спрямувань XX століття. Джерела впливу Ландін бачить у межах філософії та природничих наук. Автор простежує важливі історико-культурні впливи на сучасну психологію, а також здійснює виклад окремих психологічних систем і теорій, інколи роблячи спроби віднайти певну еволюцію провідних психологічних ідей. Свою книгу Ландін присвячує тим, хто навчається і спеціалізується з психології.
Йдучи уторованим шляхом, автор починає з психології стародавньої Греції, зазначає елліністичний період, встановлює причини занепаду грецького натуралізму. Різноманітні підходи до вивчення душі розкриваються у зв'язку з усвідомленням природи духу, духовності та з урахуванням впливу філософських систем. Аналіз становлення духовності проходить через арабський світ, який включено в наукові досягнення Середніх віків. Проблеми відношення душі й тіла, емпіризму, асоціанізму та нативізму пов'язуються з Новим часом. Ідея дослідження життя тіла розвивається насамперед у зв'язку з досягненнями нейрофізіології. Ідеї психофізики кваліфікуються як притаманні початковим досягненням експериментальної психології. Дослідження тілесних аспектів психічного проводиться Ландіном у світлі теорії еволюції.
Утім ідея антецедентів виявилася дуже розмитою. До попередників асоціанізму зараховано Арістотеля, Платона, Локки, Берклі, Г'юма, обох Міллей, Бена, Спенсера, Еббітауза, певною мірою Павлова, Бехтерева, Торндайка. Проте Ландін, як і чимало інших істориків психології, не побачив ні у Павлова, ні у Бехтерева їхні власні наукові системи, які можна назвати плюралістичними: поєднання моментів фізіологічного, психологічного, кібернетичного без спроби звести систему до одного з них.
Щодо всіх головних напрямів психології Ландін ретельно відшукує антецеденти, починаючи зі стародавніх теорій. Витоки багатьох спрямувань він пов'язує з ім'ям Арістотеля. Своєрідна антиісторична історія психології! Грецький натуралізм, психологія тварин, учення про умовні рефлекси, а також функціоналізм виступають у Ландіна антецедентами біхевіоризму. В такому ж ключі висвітлюється постання сучасних напрямів психології. Вихідними поняттями Ландін вважає "інстинкт", "навчання", "емоції", "мислення й мова", "особистість". Цю останню найбільше пристосовано до ідеї вдосконалення процесу навчання. Особливу уваг»' у своєму сціентистському підході до тлумачення напрямів психології Ландін приділяє ідеї детермінізму, об'єктивному підходу до вивчення поведінки "живих істот".
Серед попередників гештальтпсихології Ландін зазначає І.Канта, Дж.Ст.Мілля, ЕМаха, Н.Бертано, К.Штумпфа, X. фон Еренфельса. Після переліку такої великої плеяди він, утім, висновує, що гештальтпсихологія віджила свій вік разом з її засновниками, які відійшли в небуття. Аналогічне висвітлення історично-наукового місця в психології було здійснено і щодо К.Левіна. Визнаючи, що Левін справив вплив на розробку дитячої психології, психології особистості, соціальної психології, Ландін зауважує, що нині левінська психологія втратила свою популярність, хоча ще має послідовників.
Докладно висвітлюючи теорію Е. Толмена, Ландін зауважує, що він був фрагментарним у формулюванні своїх ідей, багато піднятих ним питань залишив без відповіді. Його ідея "когнітивних карт" залишилася чисто гіпотетичним конструктом. Його ідея "проміжних перемінних" (intervening variable) нічого не дає для тлумачення психіки та може бути легко вилучена із системи його поглядів. Ландін ставить небезпідставне питання: хіба може бути біхевіористична система понять також телеологічною? На жаль, він не бачить тонкого діалектичного зв'язку між механіцизмом і телеологією, хоч у "Логіці" Гегеля це дуже чітко простежується. Правда, Ландін визнає, що Толмен дослідив поведінку цілого організму, а не окремих його сегментів, і що його ідеї молярної поведінки мали вплив на методологічний поступ у психології.
Серед антецедентів фрейдизму Ландін називає Лейбніца, Гербарта, Дарвіна. Останній так чи інакше виступає у нього антецедентом майже всіх природничо-наукових спрямувань психології. Цей своєрідний аналіз психологічних учень із відшукуванням великого ланцюга антецедентів завершується здебільшого антиісторичним підходом до досягнень того або іншого напряму та часто — його негативною оцінкою.
Ландін, зазначаючи позитивний внесок Фрейда у психологічну науку, проводить паралелі між фрейдизмом і біхевіоризмом, вбачаючи в таких узагальненнях виправдання історико-теоретичних розвідок. Зокрема, ставиться питання, чи не є фрейдівський принцип задоволення співвідносним з процесом навчання й вирішення проблем (problem solving) Ці надто абстрактні паралелі нагадують спроби з епохи Просвітництва пояснити моральний принцип силою тяжіння. Як експериментальну перевірку фрейдівських "захистів" Ландін пропонує дослідні дані із своєї книги "Біхевіоральний аналіз".
Особливо підкреслюється вплив психоаналізу на різні галузі культури — літературу, мистецтво тощо, як і, зі свого боку, вказується на те, що Фрейд використовував чимало образів літератури й мистецтва для роз'яснення своїх думок. Разом із тим Ландін вказує на ряд ''безсумнівних вад" фрейдівської теорії: ненадійність даних, неверифікованість теоретичних конструктів, фіктивні поняття (такі як Едипів комплекс, ідея страху перед кастрацією тощо). Як вади фрейдизму Ландін зазначає також брак кількісного аналізу, перебільшення значення сексуальних потягів у поведінці людей. Таким чином, уся теоретична система Фрейда втрачає свою стійкість. І все ж цю ортодоксальну психоаналітичну систему Ландін вважає далекою від загибелі, її вплив він простежує у психіатрії та клінічній психології.
Аналогічний за формою аналіз Ландін провів щодо спадщини К.Г.Юта, зауважуючи, що всі труднощі, пов'язані з фрейдівською систематикою, рівною мірою стосуються і юнгівської. Більшість їхніх теорій не можуть бути перевірені, а дані не стали предметом наукового кількісного аналізу. Зазначається вплив на Юнга ламарківської гіпотези щодо успадкування набутих рис, яка відкидається сучасною біологією. В останніх своїх працях, зауважує Ландін, Юнг став метафізиком, містиком. У кращому разі, підсумовує автор, Юнга слід розглядати як містика-філософа більше, ніж ученого-психолога.
Завантажити реферат