Сторінка
1

Трансакційний аналіз. Е. Берн, Т. Харріс

Цей аналіз як психологічна течія набув широкої популярності в 60-ті роки завдяки появі двох книжок, які стали бестселерами (Е.Берп. "Ігри, а які грають люди. Люди, які грають в ігри"'. Т.Харріс. "Зі мною асе а поряд­ку — з вами все в порядку"). Трансакційний аналіз ґрунтується на ди­намічних принципах і має своїм предметом міжособистісну поведінку; він тлумачить проблему неврозу в дусі раціональності та відрізняє себе від когнітивної терапії.

Згідно з цим напрямом у психології, певні стани ego несуть відповідальність за поведінку пацієнта. Ці стани, або самості, визначають способи, які використовує пацієнт у своїх трансакціях — певній базовій єдності соціальної взаємодії. Кожна особа поводить себе відносно іншої або як Дитина (нестримно емоційна істота, вражена спілкуванням), або як Батько (диспозиція і віра, що це "плечі", "плечі-потреба", яка засвоюється з дитинства у сприйманні батьків), або як Доросла людина, що має са­мостійність суджень (зріле та раціональне ego).

Хоч три стани ego перебувають на несвідомому рівні, у трансакційному аналізі терапевт має справу з феноменами, які перебувають на рівні свідомому, і вказує шляхи, на яких пацієнт і спільнота, з якою той має спра­ву, були б успішними в їхніх комунікаціях, привабливими у "перехресних трансакціях". Терапевт також читає по складах багато "ігор", в яких прихо­вується реальне значення інтеракції. Пацієнти грають невідчужувані ролі, навчаються розпізнавати, в чому полягає їхня самість у трансакціях з іншими (і з терапевтом). Під керівництвом терапевта вони навчаються ви­користовувати свою Дитину для жартів, але мають свого Дорослого як запо­руку їхньої серйозної поведінки. Ерік Берн виходив у своїх дослідженнях насамперед із праць Пенфілда і Федерна, які вивчали вплив минулих вра­жень на подальшу поведінку індивіда. Для її дослідження використовуються методологія структурного аналізу і трансакційний підхід.

Як зауважує сам Берн, у своїх висновках він спирається на клінічні спо­стереження, на досвід роботи з хворими, в яких були розладнані інтегральні стани "Я". Це мало висвітлити ряд ґрунтовних питань психології та психіатрії. Зокрема, мова йде про наявність в особистості хворого "архаїчних елементів" і про можливість навчання хворого структурному і трансакційному аналізу. І лікар, і пацієнт можуть будь-коли зупинитися, підбити підсумки і спланувати, що слід зробити на наступному етапі. Під час психотерапевтичних процедур архаїчні стани "Я", зафіксовані в резуль­таті травми, диференціюються, але все ще зберігаються. Під впливом фак­тора реальності пацієнт переходить у ситуацію, сприятливу для вирішення архаїчних конфліктів.

Розкриваючи термінологію структурного аналізу, Берн по суті викладає систему свого вчення. Екстеропсихіка, неопсихіка та археопсихіка роз­глядаються ним як психічні механізми (органи, знаряддя), які виявляються феноменологічно як екстеропсихічний (наприклад ідентифікація), неопсихічний (наприклад опрацювання даних) і археопсихічний (наприклад рег­ресивний) стани "Я". Ці типові стани відповідно називаються "Батько", "Дорослий" і "Дитина". До словника трансакційного аналізу Берн також додає "проведення часу", "гру" і "сценарій". Це не абстракції, а робочі соціальні реальності.

Берн формулює таку гіпотезу. В особистості дорослої людини зберігаються залишки "Я" дитини, які оживають за певних умов. Це явище можна спостерігати у зв'язку з гіпнозом, психозом, лікарською або прямою електричною стимуляцією кори. Берн припускає, що ці сліди можуть вияв­лятися у людини навіть у нормальному психічному стані.

Типова ситуація показувала один стан "Я", адекватний для даної реаль­ної обстановки, й відповідне адекватне судження. Разом із цим спо­стерігався інший процес, що визначався, зокрема, манією величі, ар­хаїчними страхами і надіями. Тобто, в однієї й тієї ж людини виступала поведінка дорослого та дитини. Втручання лікаря допомогло здійснити пе­рехід до нового стану: вся поведінка, усвідомлення реальності, міміка, го­лос, м'язовий тонус, манери почали відповідати "Я" дорослої людини. Це було коротке заспокоєння у психозі. Відтак Берн визначає психоз як пе­реміщення психічної енергії із дорослої системи в дитячу, а заспокоєн­ня — як переміщення у протилежному напрямку.

При психозі, коли пацієнт страждає галюцинаціями, він чує слова батьків, що пропонують робити те і те. Батько, Дорослий і Дитина — це реальні особистості, які входять в оточення пацієнта, й мають певні імена, заняття тощо. Для успішного лікування слід, зокрема, відділити Дорослого від Дитини, а вивчення Батька віднести на наступну стадію лікування; слід також переконати пацієнта, що Дитина, Дорослий і Батько — терміни, які відображають явища реальності. Можна показати Дитиною людину, що вкрала жувальну гумку, але це означає, що саме цей індивід крав жувальну гумку в дитинстві. Зісковзування в інший стан "Я" (у хворих та здорових людей) Берн пояснює концепцією психічної енергії, або заміщення влади: в якийсь момент стан "Я", яке замінено, володіє виконавчою владою. Це, од­нак, все одно що пояснювати дію магніту магнітною силою. Для практики цього, мабуть, і досить, але йдеться про концептуальний розгляд, в якому Берн залишив поза увагою характер поєднання у психічному нового і старо­го досвіду.

Берн обмежується лише констатуванням того, що "Я" становить вид сутності, яка немовби віддаляється від решти психічного змісту, що існував багато років або хвилину тому, або й одночасно. Тобто кожний стан "Я" має мету, яка відділяє його від інших станів. Тоді, зрозуміло, виникає пи­тання: який же стан "Я" слід вважати справжнім? Берн зауважує: