Сторінка
2

Р. Ландін: теорії й системи психології та їхні історичні "антецеденти"

Спеціальну увагу Ландін приділяє викладу спадщини "соціальних аналітиків" — Кардінера, Ліптона, Рейка, Еріксона, а також Горні, Фромма і Саллівена. Розкрито філософські засади екзистенціальне! психології в особах К'єркегора, Гайдеггера, Сартра, Ясперса, які вказували на унікальність проблеми існування людини.

Серед базових ідей екзистенціальної психології Ландін зазначає "буття-у-світі" (being-in-the-world), унікальність внутрішнього життя, існування у світі інших людей, розуміння людської природи в її повноті.

Підкреслюються провідні проблеми екзистенціальної психології: ставлення людини до людини, гуманістичні цінності, смисл життя, страждання, страх, смерть, доля особистості, феноменологічний метод дослідження людської свідомості. Серед видатних представників екзистенціальної психології Ландін згадує, зокрема, датського психолога А. фон Каама, а також Л.Біпсвангера.

Аналізом спадщини психологів гуманістичного спрямування — К.Роджерса, Ршіло Мея. А.Маспоу, Ш.Бюлер — Ландін завершує їхній ''портретний аналіз" і зауважує, що нічого нового, унікального в гуманістичній психології досягнуто не було.

У своїх висновках Ландін вказує на два цикли в еволюції психології з часів античної Греції до сучасності: об'єктивно-натуралістичний та суб'єктивно-дуалістичний. У першому циклі об'єктивні настановлення набували дедалі більшої ваги аж до третьої чверті XX століття — з використанням взірців тваринної поведінки, насамперед в експеримен­тальних умовах. Ландін не бачить вказівок на те. що перший цикл завершиться в найближчому майбутньому.

Другий цикл починається з ранньохристиянських творів (Августин). Ландін не враховує те, що цей цикл ще до Августина мав щонайменше 200-річну історію. Дж.Локк і В.Вупдт продовжують цей цикл, щоб. зрештою, побудувати психологію як самостійну науку. Але метод вивчення психіки в основному залишався інтроспективним. Цей дуалізм далі продовжили структуралісти і гештальтисти. Навіть функціоналізм, асоціанізм, гормічна психологія не полишали рис суб'єктивізму. Як реакція на зростання впливу біхевіоризму виникла екзистенціальна та гуманістична психологія. Таким чином, підкреслює Ландін, концепція "внутрішньої людини", така жива протягом Середніх віків, у новій формі реалізувалася і в XX столітті. І це спрямування, зауважує він, ще не закінчило свого руху.

Разом із тим, залишаючись на позиціях антиісторизму, Ландін шукає перетини між двома вказаними циклами. Зокрема, психоаналіз та експериментально орієнтований біхевіоризм, сподівається Ландін, знайдуть примирення. Насправді сам Ландін виявляє у своїй історико-психологічній концепції дуалізм, причому схематичний (у двох зазначених лініях розвитку психології), і, зрештою, повторює шаблонну фразу, що мандрує з однієї історії психології до іншої: "Протягом тисячоліть інтелектуального розвитку людини існування психології як такої надто коротке — менше, ніж сто років". Яка наївність, яка вузькість бачення! Начебто не було Августина, Гегеля та інших титанів психологічної думки. Ландін виражає жаль з приводу того, що, зважаючи на фрагментарність психології (за методологією та її предметом), думати про єдину, уніфіковану психологію у найближчому майбутньому не доводиться. Дивний ідеал — уніфікація: без індивідуалізованих бачень, своєрідних віддзеркалювань безконечної глибини психічного! Ландін убачає ще й третю можливість — долю. Психологія перетвориться на галузь інших наук і втратить свою самостійність, редукуючись до біології та хімії. Адже зводять пам'ять до біохімічних процесів, а особистість — до активності нервової системи. Чи не стане вона "маленькою наукою психологією" (little science of psychology), своєрідним спалахом у людському інтелектуальному розвитку?

А поки що, наполегливо повторює Ландін, психологія залишається фрагментарною, як і протягом раннього періоду своєї історії. Про яку історію говорить Ландін? Адже його спроба відстежити історію психології, зрештою, звелася до ідеї паралелізму двох спрямувань та відшукувань їхнього перетину вже у XX столітті.

Успішний рух психології Ландін убачає в зовнішніхатрибуціях, зокрема у зростанні членів Американської психологічної асоціації. У зв'язку зі своєрідною неосяжністю цієї науки, вважає він, на неї можна дивитися з великим оптимізмом або ж песимізмом. Так, психологи-об'єктивісти, бачачи зростання популярності гуманістичної психології, переживають певну тривогу. А "гуманісти" відчувають, що настає час їхньої перемоги. Так що мова йде вже не про дослідження умовних рефлексів у пацюків або комплексу факторів підкріплення, а про вивчення людської особистості та її досвіду.

Розгалужену спеціалізацію психології Ландін не розцінює як шкідливу для її долі. Адже це властиве і іншим фундаментальним дисциплінам. Він не боїться також зростання міждисциплінарних зв'язків. Психологія має стосунок до всього, де розгортається поведінка, — до економіки, політики, мистецтва, релігії. Але у зв'язках між ними обов'язково постане еклектика. І Ландін висловлює сподівання, що психологи зможуть піднятися до систематичного викладу психологічних знань. Але жодних шляхів до реалізації такої мети Ландін не проголошує. Отож прослухано всі звуки музики, а мелодію не вловлено.

Слід зауважити, що історик психології має бути чутливим до ідеї психологічної системи, бачити розмаїтість її історичних форм, саму структуру системи — її логічний осередок та його саме логічне втілення у відповідну систему — з відзначенням суперечностей між ними.

Слід також поставити питання про своєрідність фаху "історик психології". Із цього багатобічного питання слід зазначити насамперед володіння ним значною ерудицією — науковою, мистецькою, літературно-художньою, з громадянської історії, а також з історії релігії, філософії та інших галузей знання, оскільки сама психологія має стосунок до всіх форм людської діяльності, а в цій останній і виявляється психічне людини.

Та головною ідеєю історії психології залишається принципова періодизація становлення психологічних знань.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.