Сторінка
6

Психологія в "новому синтетичному людинознавстві". Людина як суб'єкт діяльності. Б. Г. Ананьєв (1907 — 1971)

Ці зв'язки багато в чому визначають і шляхи розвитку самої психології. В недавньому минулому, зазначає Ананьєв, стан психології в системі наук був "драматично невизначеним": для неї не було місця в багатьох кла­сифікаціях наук, її предмет розподілявся між фізіологією та соціологією. Це часто призводило до визнання "двох психологій" — описової та поясню­вальної, або історичної та природничо-наукової. Створювалася ситуація дуалізму природи та історії в самому людському розвитку. Такий стан пси­хології Ананьєв розглядає як "своєрідну аномалію наукового пізнання" і показує перевагу сучасного стану, коли "природознавство і науки про суспільство зливаються в єдине історичне природознавство людини".

Міждисциплінарні зв'язки психології та її місце в системі наук Ананьєв не обмежує галуззю епістемології, як це робить Піаже, а пропонує всебічне комплексне вивчення людини. Як приклад такого вивчення Ананьєв наводить встановлення залежностей між основним обміном та інтелектуальними функціями. Він пише: "Показник основного обміну пере­буває в центрі кореляційної плеяди, що об'єднує ряд вегетативних та біохімічних реакцій, специфічних для даної людини . Через цей мета­болічний центр інтелектуальні функції зв'язуються з багатьма іншими ста­нами організму, що утворюють загальний фон інтелектуальної напруги (тобто інтелектуально-афективно-вольового, цілісного стану особистості). Таким же чином (з різнорідних кореляційних плеяд з різним складом пси­хологічних та фізіолого-біохімічних показників) будуються інші фактори з меншою вагою. Так, до фактора інтроверсії — екстраверсії (вагою 8,8%) увійшли як їхні психологічні показники, так і метаболічні характеристики, з якими ці психологічні показники зв'язані більше, ніж з деякими іншими психологічними параметрами".

Дослідження, здійснені під керівництвом Ананьєва, показали, зокрема, що зміна функціональної симетрії асиметрією і, навпаки, посилення або послаблення праворукості або ліворукості в різних функціях (моторних, сенсорних або вегетативних) виявились індивідуальними показниками, що корелюють як з інтелектом, так і з деякими особливостями характеру. Це означає, що цілісна людина як соціальна і психофізична єдність виступає в будь-якому з параметрів, що характеризують структуру особистості. Проте як на визначальне та провідне начало в цій структурі Ананьєв указує на соціальні якості людини, що мають у своїй основі статус і комплекси соціальних функцій. Встановлюючи важливі кореляції між тілесним і суб'єктивним, Ананьєв нічого не каже про їхні зв'язки в плані методології. Такі кореляції можуть бути допущені будь-якою психофізичною теорією. Перебуваючи на емпіричному рівні дослідження, кореляції лише вказують на необхідність вирішення питання про субстанціальну єдність тіла і душі.

Найбільшу увагу в своїх дослідженнях онтогенезу Ананьєв приділяє віку дорослої людини (або інакше — зрілості), хоч цей період він бере умовно в широких рамках — від 18 до 35 років. Ананьєв показав, що пси­хофізіологічний розвиток зрілості різнорідний і суперечливий: в ній спо­стерігається підвищення функціонального рівня механізмів діяльності, його стабілізація та пониження, що не можна ототожнювати з інволюцією функцій.

З явищами нерівномірності та гетерохронності розвитку психофізіологічних функцій Ананьєв стикнувся, досліджуючи матеріал пізньої юності, або ранньої дорослості, зокрема студентського віку. Саме явище гетерохронності психічних функцій розкриває головну суперечність людинознавства — основний предмет дослідження самого Ананьєва. Проте гетерохронність різних функцій для певного віку вступає в суперечність з психологічною визначеністю даного віку. Виникає небезпека втрати самої психології віку — основного стрижня вікової психології.

Відкрита Ананьєвим функціональна гетерохронність становить, як правило, індивідуальну ознаку людини і не має, навіть не може мати ста­тусу типологічних особливостей. Ідея провідної діяльності може дати певну орієнтацію в психологічних особливостях віку, показати основну психо­логічну ланку, яка визначає ці особливості. Людинознавство і психологія вступають між собою в гостру внутрішню суперечність: в результаті психо­логія, яка, на думку Ананьєва, має конституювати людинознавство, сама зникає як своєрідний предмет в цьому ж людинознавстві, і воно зводиться до з'ясування окремих функціональних залежностей між даними різних на­ук. Це не слід тлумачити як недолік теоретичних пошуків Ананьєва, а як глибоку суперечність історичного становлення психології. Парадоксальність такого стану підкреслюється думкою Ананьєва про те, що гетерохронність функціонування різних органів є проявом цілісного організму. Не тільки визрівання, а й старіння характеризується гетерохронністю функціональних зрушень. Інволюція лише поступово охоплює різні системи й рівні життєдіяльності організму як цілого. Деякі властивості сприймання з віком удосконалюються, а деякі погіршуються, тобто дія вікового фактора різноспрямована. Виникає питання: чи не може одна і та ж людина перебу­вати одночасно на різних вікових рівнях?

Ідея функціональної гетерохронності наводить Ананьєва на думку про певну періодичну закономірність появи, розквіту і занепаду функцій. "У розвитку пам'яті, — вказує Ананьєв, — як і мислення, намічається декілька періодів, зіставлення яких виявляє дивний феномен — своєрідний мнемо-логічний градієнт. У 19, 24, 28 років мнемічні функції випереджають розви­ток логічних, у 20, 23, 25, 31 рік різко знижуються за рівнем порівняно з мисленням; лише в 22, 26, 34 роки збігаються моменти зниження обох функцій, а в 30 років — моменти загального підйому". Саме в цих залежно­стях Ананьєв бачить підстави чекати на відкриття в психології "періодичного закону мікрокосмосу — класифікацій психічних властиво­стей, станів і процесів, схожих на періодичний закон, відкритий у макро-космосі століття назад великим Менделєєвим . Оволодіння таким об'єктивним порядком розвитку психіки докорінно оптимізує процеси вихо­вання, управління, організації праці і т. п.".

Із важливих наслідків такого відкриття Ананьєв акцентує увагу на ство­ренні наукової основи проектування особистості, стратегій її формуван­ня. При цьому Ананьєв має на увазі ідею прогнозування. Він критикує роз­пливчасті, грубо-схематичні спроби уявити майбутнє самої людини, її та­ланту і характеру — найслабший пункт усіх прогностичних побудов. Простіше було б спроектувати системи з міліардними соціальними спільнотами, штучні супутники Юпітера, надрозумніших роботів чи підводні плантації, ніж уявити обриси людської індивідуальності в майбут­ньому.

Як учений-реаліст Ананьєв висуває на передній край сучасної психології такі проблеми: 1) мотивація поведінки людини; 2) архітектура внутрішнього світу людини та її творчої діяльності; 3) формування психічних властиво­стей особистості. Об'єктивно в цих проблемах дедалі виразніше виступає їхній логічний вузол — учинок.