Сторінка
4

Психологія в "новому синтетичному людинознавстві". Людина як суб'єкт діяльності. Б. Г. Ананьєв (1907 — 1971)

Різні форми свідомості людини Ананьєв визначає як ефект спільного розвитку пізнання, спілкування та праці, їхніх різноманітних конвергенцій. При цьому він показує роль праці у формуванні психіки на всіх вікових ета­пах, за винятком періоду немовляти. Усі форми діяльності зводяться до тру­дової. “Не потребує доказів положення про особливу формуючу роль гри у психічному розвитку дитини. Проте ця роль не може і не повинна маскувати процес реального життя дитини, який здійснюється не шляхом гри, а трудових дій, хоч і досить елементарних. Без цих дій дитина практично не може задовольнити жодну зі своїх потреб, правда, починаючи з того часу, коли дорослі припиняють її годувати з ложечки". Чи не слід сказати, що така праця і є грою?

Ананьєв не погоджується з поширеним поглядом, що праця стає діяльністю тільки з початком професійної, спеціалізованої діяльності. Ананьєва дивує думка про те, що праця, яка створила людину в процесі історичного розвитку суспільства, не відіграє ніякої ролі у формуванні індивідуальності та її свідомості. Цим останнім залишається послідовно розвиватися від найелементарніших, загальних форм до складних, про­фесіональних і міжпрофесіональних.

Підсумовуючи критичний розгляд теорії провідної діяльності, Ананьєв пише: "Розвиток трудової діяльності індивіда проходить багато фаз та етапів, яким відповідає і глибока зміна у структурі індивідуальної свідомості. Але людина як суб'єкт праці, зрозуміло, розвивається і як суб'єкт пізнання і спілкування. В єдину систему шикується весь багато­манітний ланцюг вторинних видів діяльності, своєрідних синтезів праці й пізнання, пізнання і спілкування, спілкування та праці". До таких вторин­них видів діяльності Ананьєв відносить гру і навчання, які не відмирають, на його думку, зі зрілістю людини, а продовжують розвиватися в нових умовах. Ефектами конвергенції основних видів діяльності людини в процесі її індивідуального розвитку є характер і здібності, загальна обдарованість і працездатність людини, вся сукупність її наявних ресурсів і потенціальних резервів психічного розвитку.

Ананьєв зауважує, що важливі здобутки в історичному розвитку лю­дини стають вирішальним фактором її онтогенезу. Іншим важливим фак­тором є сенсибілізація функцій у процесі практичної (насамперед трудо­вої) діяльності людини.

Це визначає, за Ананьєвим, двофазний характер одних і тих же пси­хофізіологічних функцій. На першій фазі відбувається загальний, фрон­тальний прогрес функцій у ході визрівання і на ранніх стадіях зрілості — юності, молодості і початку середнього віку. В цій зоні Ананьєв розташовує пік тієї або іншої функції в загальному, ще не спеціалізованому стані. На другій фазі розвиток цих же функцій здійснюється шляхом спеціалізації стосовно певних об'єктів, відповідно до операцій діяльності та у згоді з масштабами тих чи інших сфер життя. Ця фаза настає на найбільш високо­му рівні функціональних досягнень у першій фазі і "накладається" на неї. Ананьєв чомусь відкидає термін "зняття" і вживає "накладається", не відчуваючи при цьому певної термінологічної втрати. Тривалість другої фази Ананьєв визначає ступенем активності людини як суб'єкта й особи­стості, продуктивністю її праці та суспільною значущістю її внеску в за­гальний фонд матеріальних та духовних цінностей суспільства.

У кожному з психічних процесів представлені, за Ананьєвим, проекції всіх головних характеристик людини як індивіда, особистості і суб'єкта діяльності. Об'єднання психічних процесів у складні ансамблі — психічні стани і властивості — приводить до цілісності та єдності психічного. Харак­теристики людини як індивіда розкриваються у вікових, статевих та індивідно-типових властивостях. Особистість розкривається в суспільних функціях-ролях та цілях і ціннісних орієнтаціях. У суб'єкті діяльності ви­щою інтеграцією Ананьєв вважає творчість, а найбільш узагальненими ефектами — здібності й талант.

Інтеграція цих характеристик виявляється в історії виробничої суспільної діяльності людини. І все ж основне психологічне ядро останньої Ананьєв убачає в структурі особистості, де перетинаються (узагальнюються) найважливіші властивості не тільки особистості, а й індивіда і суб'єкта. Відкидаючи принцип "зняття", Ананьєв іде шляхом інтеграції нижчого з вищим, накреслюючи свій аналог провідної діяльності: сенсомоторика, перцепція, пам'ять, інтелект, емоційно-вольовий аспект, індивід, особистість, суб'єкт діяльності.

Даючи головним чином вертикальні зрізи окремих функцій, Ананьєв не розкриває колорит того чи іншого віку, а зупиняється здебільшого на міжфункціональних кореляціях, що йдуть у позараціональну безко­нечність. Це спрямовано проти лінійного тлумачення головних характери­стик людини — індивід, особистість, індивідуальність, як це робив, зокрема, Рубінштейн. Лише в одному місці Ананьєв підійшов до визначення суб'єкта і особистості без звичної інтегративної схеми. Він висунув ідею про дивер­генцію особистості та суб'єкта навіть у "неантагоністичному" суспільстві.

Це — підхід до ідеї маски, але в подальшому він не розгортається. Встановлюючи кореляції між індивідом, особистістю і суб'єктом, Ананьєв об'єктивно втрачає чітку визначеність цих понять. І хоч Ананьєв подає цінну думку про пошуки справжньої психології особистості, ця думка, на жаль, не розвивається належною мірою: збіг особистості й суб'єкта має відносний характер навіть при максимальному зближенні їхніх властиво­стей, оскільки суб'єкт характеризується сукупністю діяльностей та мірою їхньої продуктивності, а особистість — сукупністю суспільних відносин (економічних, політичних, правових, моральних).