Сторінка
7

Психологія в "новому синтетичному людинознавстві". Людина як суб'єкт діяльності. Б. Г. Ананьєв (1907 — 1971)

Як і Рубінштейн, Ананьєв здійснює підхід до центральної проблеми не тільки сучасної психології, а й усіх її історичних етапів. В необхідності зро­зуміти структуру вчинку історія психології знаходить свою суттєву опору. Розкриття структури вчинку дає можливість дослідити зв'язки психології з іншими галузями й аспектами людської культури. Стає очевидним, що цен­тральне місце психології в цій культурі, в тому числі серед наук, не е озна­кою сучасного її стану. Психологія завжди була ключовою дисципліною з-поміж людських знань, починаючи навіть з міфологічного етапу. На центральне місце психології в системі філософії вказував Арістотель. Що таке світ як царина моєї діяльності, що таке "Я" як істота, здатна до діяльності, як я маю вчиняти у зв'язку з цим — ось вузол проблем психології та філософії одночасно.

Історія психології свідчить: психологія або визначає зв'язки між нау­ками і різними аспектами людської культури, або включає компоненти цієї культури у свою сферу, охоплюючи чимдалі більше її ділянок. Ста­новлення історичної психології, психології мистецтва й релігії, а також ви­никнення генетичної епістемології та екзистенціальної психології, здається, завершує всі можливі кореляції між психологією і культурою в цілому. Ананьєв називає це — в сучасному розумінні слова — антропологізацієго культури, тобто проведенням у ній людської мотивації, спрямованістю її на проблеми людини. Сама психологія становить основне ядро антропології, що включає в себе цикл наук про людину, і виступає у цьому циклі як зірка першої величини. Різні компоненти людської культури виступають відносно психології як прикладні галузі знань.

Інакше: психологія нині посідає місце старої філософії як лоно для інших наук. Проте не панує над ними, як у свій час спекулятивна філософія, а є лише їхньою внутрішньою, психологічною суттю, показуючи дійсну принципову єдність цих знань саме як антропологічна дисципліна. Ф.Енгельс писав про позитивний характер звільнення наук з філософської неволі, залишаючи для самої філософії лише діалектику та логіку. Проте і спекулятивна філософія відображала потяг людини до цілісного, загального знання та знання принципів, але розуміла місце психології в цій системі лише в "лінійному" плані, десь між біологією та соціологією.

І все ж у цьому питанні — зв'язку психології та культури — є небез­пека "антропологічного" еклектизму. Йому можна протиставити лише пси­хологічний аспект культури. Антропологізм має бути не зібранням знань від великої сукупності наук про людину взагалі, а психологізмом.

Сучасна епоха не є епохою психології як провідної науки. Час такої пси­хології ще не настав. Включення її в усі аспекти людської культури, психо­логізація останньої покликані привести не до зникнення психології, а до її консолідації як своєрідної дисципліни.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.

8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.