Сторінка
1

Протилежність та єдність Сада й Захер-Мазоха. Ідея безконечності. Ж.Дельоз (нар. 1925)

Жиль Дельоз — професор філософії Ліонського університету, один з найвидатніших сучасних французьких філософів. Книга Дельоза "Ніцше і філософія" (1962) свідчить про "ніцшеанське відродження" у французькій філософії. При цьому Дельоз показує спільність своїх ідей з ідеями Ж.Батая і П.Клоссовського. У працях ''Відмінність і повторення" (1968), "Логіка смислу” (1969) розкривається близькість Дельоза до психо­аналітичних тлумачень Ж.Лакапом людської поведінки. Набули визнання такі книги Дельоза, як "Капіталізм і шизофренія" (1972, 1980), двотомник "Юно" (1983, 1985) та ессе "Фуга" (1986).

Глибинно психологічним за змістом є досить обширне ессе Дельоза "Представлення Захер-Мазоха". Свого часу Р.Крафт-Еббінг визнавав за­слугою Мазоха відтворення ним (у літературно-художніх працях) певної клінічної сутності — поведінкових моделей рабства і приниження. І Сад, і Молох оцінюються Дельозом як "великі антропологи". У Мазоха виводиться жертва, яка шукає собі ката, переконує його, укладає з ним спілку для виконання свого дивного задуму. Мазохіст сам створює для себе деспо­тичну жінку, він по суті є її вихователем. Так виникає "сходження до ідеалу . під ударами батога". Саме він навіює їй жорстокі слова, з якими вона до нього потім звертається. Жертва говорить вустами свого ката. Це і е ніби справжня діалектика у психології.

У Мазоха використано слов'янський фольклор, виражено українську ду­шу, яка піддається насильству і відчуває в цьому благо. Згадується гоголівське з "Ночі перед Різдвом": "Підведіться ж", — звертається до козаків-посланців Катерина II. "Ні, не встанемо, матінко!" Чи були у Гоголя підстави саме так тлумачити історичну психологію українського народу? Тіло жінки-ката прикрите хутром. Тіло жертви — сама невизначеність. Ве­лику роль тут відіграють фетиші — хутро, взуття, батіг, козацькі шапки. Але Мазох ніколи не доходить до непристойностей, використовуючи мис­тецтво натяку.

Дсльоз досліджує взаємну доповнюваність Сада і Мазоха, говорить про садомазохістську єдність, що вже детально було досліджено Е.Фроммом. Дельоз зауважує, що будь-яке надмірне збудження певним чином еротизується. Відтак здатність еротизму слугувати світові дзеркалом, відображати все, що в ньому є надмірного, відбирати все насильственне, бажаючи його одухотворення.

Єдність садизму і мазохізму бачать у тому, що садизм виникає завдяки спокутуванню, а мазохізм — у відсутності такого спокутування. Дельоз на противагу Фромму, не бачить тут єдності. "Жінка-кат у мазохізмі не мо­же бути садисткою саме тому, що вона перебуває в мазохізмі, є складовою частиною мазохістської ситуації". Будь-яка особистість потребує в тому чи іншому спотворенні лише стихії цього спотворення. Дельоз питає: чи не є зустріч садизму і мазохізму простою аналогією, їхні процеси та утворе­ння — речами зовсім різними, а їхній спільний орган, їхнє "око" — косим?

Садомазохізм, на думку Дельоза, — це хибний термін, "семіологічний монстр". Мова має йти про синдром, який дисоціюється не симптомами, що не можуть бути зведеними один до одного. Спекуляція і доведення в садизмі протиставляються діалектиці та уяві в мазохізмі; підкреслюється антиесте-тизм садизму та естетизм мазохізму, інституціональний смисл одного та договірний смисл іншого. "Понад-Я" і ототожнення переважають у садизмі, "Я" та ідеалізація — в мазохізмі. Мова йде про дві протилежні форми — десексуалізації та ресексуалізації; існує радикальна відмінність садистсь­кої апатії від мазохістського холоду, вони не сполучаються один з одним. Ці положення, на думку Дельоза, виражають суттєву різницю між садизмом і мазохізмом, а також різницю літературних прийомів Сада і Мазоха.

Співвідношення садизму і мазохізму має бути зіставлене з головними категоріями психоаналізу — Еросом і Танатосом, що Дельоз, на жаль, обходить стороною. Протилежність Еросу і Танатосу, як її розкрито у психоаналізі, не є прямою протилежністю, а лише ізольованими, автономними началами. Еросу протилежний не Танатос, а переживання цілковитої самодостатності особи. Ерос пов'язаний з соромом саме тому, що він показує повну залежність людини від іншої. У цьому бачать гріх.Але це є гріх про­ти самодостатності людської істоти. Такий її ідеал. Деякі соромляться їла, адже вона показує залежність від речового світу, хоч і залежність необхідну.

Садизм і мазохізм з цього погляду показують залежність однієї істоти від іншої для самоздійснення, але ці ухили не можна розглядати як замкнені в самих собі. Вони пов'язані феноменологічні)

Смерті протилежне безсмертя, або вічність. Але і в смерті, і в Еросі є начала безконечності. Смерть — безконечне заперечення життя, але разом з цим вона надає йому визначення і смислу. В Еросі істота підноситься над своєю одиничністю і продовжує себе в потомстві, субстанції. Богові та ін. В кожному з цих потягів міститься ідея безконечності.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.

8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.