Сторінка
1

Ю. П’єтер: історична доля людства залежить від рівня психологічного знання та його належного використання

Гра у "мовчанку" з боку американських та західноєвропейських дослідників історії "світової" психології щодо психології східно­європейської була порушена, зокрема, польськими психологами. Юзеф П'єтер у 1972 році видав ґрунтовну працю з історії світової психології, зупинившись спеціально на досягненнях польської психології та почасти української.

У викладі історії психологічної думки П'єтер спирається переважно на праці психологів-класиків. Докладно розкриваються умови постання й розвитку психологічної науки, найважливіші чинники цього розвитку — соціальні та культурні.

Автор висвітлює донаукову психологічну думку — у філософських працях, а також умови генези наукової психології, розроблені творцями психофізики, психофізіології, психології експериментальної (протиставленої психології філософській) з її інтересом до найглибших засад психічного життя. Окремий розділ присвячений В.Вундту та його психологічній школі.

На противагу постанню суб'єктивної психології подано генезу так званої об'єктивної психології. Здійснено спробу показати серйозну кризу в науковій психології, що виступала антагоністом психофізики та психології вундтівської.

Розкриваючи культурні засади руху психологічної думки, П'єтер показує внесок медицини в наукову психологію. У зв'язку з цією тематикою подано теорії психоаналітичні, розробки психологічної типології людини, зокрема вчення про людські конституції (будову тіла), пов'язане з клінічною психологією.

Показано вплив ідей еволюціонізму, зокрема дарвінізму, на становлення наукової психології. Проблеми психології виховання розглядаються у зв'язку з психологією індивідуальних відмінностей. Проблеми постання психотехніки і психології праці, психології соціальної та етнічної, а також коло досліджень, які об'єднуються терміном "гуманістична психологія", викладено ґрунтовно. П'єтер з повною підставою розкриває "генезу наук про особистість" у зв'язку з ідеєю єдності психологічних учень про людину.

Висвітлюючи генезу та становлення значної кількості галузей психології, П'єтер показує їх спеціалізацію та інтеграцію саме як єдиний діалектичний процес. Здійснено ретроспективне порівняння напрямів психології та намічено актуальні перспективи її дальшого розвитку. Ці перспективи цілком реальні, оскільки психологія отримує інформацію від сусідніх наук і творчо використовує біологічні та гуманістичні дисципліни.

П'єтер передбачає настання "ери психології", коли вона створить засади керування людьми в інтересах самих людей. Тоді психологія становитиме солідну підставу для кола гуманістичних наук, як нині фізика є науковою засадою для сукупності наук природничих.

П’єтер висловлює занепокоєння тим, чи зможе людство розпоряджатися надто розвиненою наукою про психічне життя, чи зможе приборкати можливість маніпулювання особистістю для довільної мети. Адже "психологічна зброя" відіграла не останню роль у двох світових війнах. Постає дедалі більше можливостей антилюдського використання психологічної науки у час мирний — для задоволення хворобливих амбіцій, виправдання схильності до жорстокостей і т. д. Вже не раз, згадує П'єтер, у фантастичних творах відверто показано такі похмурі можливості. Натомість психологія може слугувати суспільній справедливості, запобіганню невільної залежності від "антисоціальних індивідів".

У праці П'єтера винятково колоритно і досить усебічно розкрито не тільки історію психологічних ідей, а й історичну долю людства в залежності від того, як зможе воно осягти і використати знання про свою психологію для гідного життя, яке б поєднувало радість існування і трагедійність наступного небуття.

Психологія суттєво поєднує себе з ідеологією у зв'язку зі своїми системними трансформаціями. Це поєднання може бути безпосереднім, наївним, але й таким, що дасть для самої психології творчі інсайти, включаючи її в загальний ідейний рух епохи.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.

8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.