Сторінка
1

Соцiалiзм дитини за межами сiм'ї

“Як змiнюється свiт, так змiнююсь я сам”. Цi слова поета може сказати про себе люба людина. Бо змiни в оточуючому свiтi дiйсно проходять на наших очах.

Змiнюється свiт, а разом з нею i людина. доросла людина змiнюється, але не так швидко як свiт. Зовсiм iнша справа, коли мова йде про дiтей, тим бiльше про пiдлiткiв.

Пiдростаюче поколiння сприяє релiгiї життя як даннiсть. Для них не стоїть питання про пристосування до цiєї данностi - вони органiчно вписанi в неї, живуть в нiй.

В цьому вiдмiннiсть дорослих вiд дiтей, в цьому ж i криється сьогоднi сама велика проблема виховання пiдростаючого поколiння. Бо виховувати повиннi дорослi, якi не завжди вписуються в сучасне життя. А саме цi реалiї визначають змiст, характер i в кiнцевому рахунку результат соцiалiзацiї молодi. Процес розвитку людини у взаємодiї з оточуючим свiтом називається соцiалiзацiєю.

Сiм'я - головний iнститут соцiалiзацiї пiдростаючого поколiння. Вiн являє собою персональне середовище життя i розвитку пiдлiткiв дiтей, якiсть якого визначається низкою параметрiв конкретної сiм'ї. Яку б сторону розвитку дитини i пiдлiтка ми не взяли, завжди з'ясовується, що головну роль в його ефективностi вiдiграє сiм'я.

По даним соцiологiї до 25% сiмей в наш час не можуть виховувати дiтей, а до 15%- формують правопорушникiв. Але решта нових сiмей, це сiм'ї, де дорослi прагнуть формувати особистiсть дитини, дисциплiнувати її, допомогти їй, в її iндивiдуальному розвитку. Такi батьки отримують вiд дiтей емоцiйну близкiсть, розумiння, тобто допомагають ставленню людини в великому розумiннi цього слова; люди з високими моральними якостями, патрiотичними i громадськими почуттями.

Дискується проблема, що школа повинна тiльки вчити, а не виховувати. Лев Толстой писав: “I виховання i освiта невiддiльнi. Не можна виховувати не передаючи знань, всяке знання виховує”.

Iнститути виховання сьогоднi переживають кризу, в тому числi i школа. I проблеми її вiдомi. Цю кризу можна подолати тiльки при серйознiй державнiй пiдтримцi. Деякi кроки в цьому напрямку держава вже робить. Введення в школi посад соцiального педагога i психолога допоможе вирiшенню проблем у вихованнi, навчаннi дiтей та пiдлiткiв, в процесi їх соцiального становлення.

Тому тема соцiалiзацiї пiдлiтка в межах сiм'ї i за її межами набуває державного значення. Цiєю проблемою займалися ряд вчених. Зокрема вiдомий вчений i психолог Д.Кон теж вважає, що якою ми виховуємо особистiсть пiдлiтка, так наступне поколiння буде жити, працювати i вiдновлювати нашу державу, де тяжко, але вже починають вiдбуватися великi змiни.

Тема впливу соцiалiзацiї на особистiсть мало розроблена, з цiєї причини основоположних праць не мае, крiм пiдручника “Людина i суспiльство” пiд редакцiєю професора Р.А.Арцiшевського. Проблеми соцiальної i психiчної адаптацiї людини займалися доктор педагогiчних наук А.В.Мудрик, психолог I.Д.Бех, вiдомий вчений i психолог Д.Кон, професор Росiйської асоцiацiї соцiальних педагогiв В.Г.Бочарова. Працi цих науковцiв є основними в дослiдженнi цiєї проблеми.

Життя людини iснує в багатогранному середовищi. Воно є єднiстю бiологiчного i соцiального, людського i iндивiдуального. Природне середовище оточує нас з моменту зачаття i все подальше свiдоме життя. Але людина живе не тiльки у природi, а i у суспiльствi. Людина як суспiльна iстота є в той час же i бiологiчним органiзмом. У неї, як i у тварин, iснують певнi бiологiчнi потреби, насамперед потреба в харчуваннi, диханнi, розмноженнi, самозбереженнi. Проте у людини бiологiчнi потреби не є нi єдиними, нi пануючими в її життi. Це пояснюється перш за все тим, що в процесi спiльної дiяльностi у людей формуються над бiологiчнi потреби - в красi, в пiзнаннi свiту, в усвiдомленнi сенсу свого життя, а також виникають такi якостi, як великодушнiсть, спiвпереживання, альтруїзм. “Iншими словами, в людей формується така якiсть, якої не має в свiтi природи, а саме - соцiальнiсть. Саме соцiальними потребами, стимулами i мотивами визначається поведiнка людей, а тому вони, як правило, панують над бiологiчними. Бiологiчне в людей завжди опосередковано соцiальним. Ось чому соцiальнiсть i є сутнiсною характеристикою суспiльства.” Отже, свiдомiсть i мова, праця i соцiальнiсть є тими важливими чинниками, якi якiсно вiдрiзняють суспiльство вiд природи.

Академiк Вернадський називає все те, що оточує людину в природному, соцiальному свiтi, все те, що створила людина, завдяки науково-технiчному прогресу - ноосферою. Ноосфера - макросередовище в якому дiє людина (свiт, суспiльство, держава); мiкросередовище для людини є сiм'я, а також соцiальнi iнститути виховання, навчання i працi. Частiше поняття соцiального середовища використовується в вузькому розумiннi: сiм'я, школа, неформальнi об'єднання, громадськi органiзацiї, позашкiльнi заклади, трудовi колективи. Але для людини суспiльство i держава бiльш опосередкованi поняття, нiж сiм'я, школа, iнша соцiальна установа, де ця конкретна людина здобуває соцiального досвiду.

Особистiсть є частиною соцiального середовища i головною його ланкою. Людина як представник певного суспiльства, як носiй тих властивостей, що визначається даним суспiльством i в тiй чи в iншiй мiрi характеризують усiх її представникiв, називаються особою. Особистiсть це виконання ролей в суспiльствi: в сiм'ї - батьки i дiти, на виробництвi - працiвники, в громадському об'єднаннi - члени конкретної органiзацiї, об'єднанi єдиною цiллю. Особистiсть не завжди позитивно впливає на розвиток суспiльства, часто цей вплив носить негативний характер. Процес становлення особистостi набагато в чому залежить вiд вимог дорослого до поведiнки дитини, вiд оцiнок дитини оточуючими. Це дуже важливо i в перiод пiдлiткового становлення людини, коли дитина свiдомо набуває соцiальностi. Отже соцiалiзацiя це набування людиною всiх ознак суспiльного життя.

Суспiльство це не просто зiбрання людей, а результат взаємодiї мiж людьми, тобто насамперед тi зв'язки i вiдносини, якi складаються у процесi їх суспiльної дiяльностi. Саме зв'язки i вiдносини становлять сутнiсть людини. Оскiльки самi суспiльнi вiдносини не залишаються незмiнними, а змiнюються по мiрi розвитку суспiльства, то це також значить не залишається незмiнною, i сутнiсть самої людини.

Так, змiна в доктринi освiти i виховання любої держави призводить до того, що змiнюється iдеал особистостi, всi оцiнки i самооцiнки. “Формування особистостi, змiстом якого є соцiалiзацiя, а механiзмом - засвоєння соцiальних ролей, є основним, але не кiнцевим етапом виховання, яке має переходити в подальшому до саморозвитку iндивiдуальностi. Останньому не достатньо придiлялась увага в теорiї комунiстичного виховання. Хоча в нiй великий наголос робився на самовихованнi, але воно розумiлось не як саморозвиток чи самоактуалiзацiя, а скорiше, як формула самоконтролю”.