Сторінка
1

Психологія та ідеологія: взаємна неприязнь чи плідність взаємодії? Ідеологія в структурі вчинкового осередку психологічної системи

Логічне ядро психологічної системи здійснює свій поступальний рух завдяки наявності в ньому, бодай імпліцитно, певного пафосу — рушійної сили здійснення вчинку. Розгортання структури останнього відбувається лише за існування певного його змісту, а він не може бути нічим іншим, як ідеологією. Вона являє собою цілеспрямовану сукупність знань про світ, людину, місце людини в світі та про те, на яких ідейних за­садах людина має вчиняти.

Вчинок мертвий без ідеології. Зміст її є суттєвим змістом самого вчинку. Він ґрунтується на ідеології, сам актуалізує, її як виправдання самого себе і ствердження своєї гідності.

Структурні компоненти вчинкового осередку — протовчинок, ситуа­ція, мотивація, дія, післядія, драма, катарсис, спокуса, канон, ідеологія — взаємно запліднюються. Більш точно: ідеологія запліднює їх насамперед, адже вона виправдовує вчинок як добро для самосвідомості його суб'єкта. Без діалектики психологічної форми та ідеологічного змісту вчинку дійсну природу його збагнути неможливо.

Протовчинок як безпосередній імпульс, що йде з глибини індивіда, без­посередньо виражає ідеологію, усвідомлюваність якої наближається до ну­ля. Він виражає також усталені форми поведінки, підсвідомі мотиви, на­родну ідеологію, яка вкорінена в індивіді і діє поза його власними бажан­нями, домінує над ним. Така ідеологія виступає у формі психології народів (В.Вундпі). І лише на цій основі можлива індивідуалізація вчинку. Саме ідеологія "із народу" стає ідеологією особистості, але не втрачає суб­станціальних засад.

Певною мірою протовчинок передвизначено поведінковою традицією та звичаями, і людина відчуває жах, коли вона відходить від певної традиції. У цьому жаху вона може навіть піти з життя. Це виразно показано у фільмах Т.Абуладзе, коли людину просто вбивають як таку, що відступила від норм.

Ставлення людини до звичаю вже з'ясовує певні міжлюдські відносини, а їхнє усвідомлення ставить людину в певну ситуацію. Ідеологія несвідомо починає свою ходу усвідомлюваності, коли прояснюються місце й при­страсті людини в цій ситуації. Протовчинкова ідеологія стає ситуатив­ною. Людина потопає у ситуативних відношеннях і усвідомлює їх як передвизначених традицією, відчуваннями, зрештою, ідеологією, а також бачить своє місце в цих відношеннях, зокрема в їхнім центрі. Виникає ідеологія ситуації. В ній людина перебуває у подвійному стані: як така, що передвизначена подіями і як така, що цілковито визначає ці події.

У ставленні до ситуативних відношень людина формує своє буттєве зав­дання, життєву ціль. Оскільки така ціль виходить із ситуації і спрямована на π зміну, постає новий феномен учинкової поведінки — мотивація.

Це є спроба обґрунтування і цільового самовизначення індивіда. Мо­тивація виходить із status quo та спрямовується до його подолання, перетво­рення. Це водночас і заперечення status quo, і надбудова певної ідеалізованої цілі. Оскільки мотивація спирається на усвідомлені моменти ситуації, визначається ними, вона набуває статусу усвідомленої. Передви­значена мотивація здається цілком свідомою, всі засади вчинку передбаче­но, і залишається тільки його здійснити. Оскільки ціль учинку перебуває немовби перед очима індивіда, вона виявляє свої певні визначення, атрибу­ти. Останні постають у своїй безконечності, яку неможливо осягти. Тоді чітка ціль відступає назад. Плюралізм цільових можливостей робить моти­вацію неусвідомленою. Отже, вона водночас виступає як усвідомлене і нс-усвідомлене, і це є її визначальними атрибутами.

Суперечності ситуації (залежність і незалежність її від суб'єкта) замінюється відповідними суперечностями мотивації (усвідомленість та неусвідомленість її водночас). Це впливає і на характер мотиваційної ідеології,

Незалежність ситуації від індивіда формує таку її якість, що панує над індивідом. А це визначає фаталізм, повну безпорадність суб'єкта серед об­ставин світу. Ситуація, що усвідомлюється цілком залежною від індивіда, зумовлює волюнтаризм поведінки. Людині здається, що вона сама себе може визначити, протиставити всьому світові як безумовний його господар. Психологія, котра цілком визначає або фактичну залежність людини від ситуації світу, або повне панування над світом без перешкод, ідеологічно обмежена ситуацією. Саме ідеологія стосовно даної структури вчинку постає як фаталістський вчинок і волюнтаристський вчинок. І в першому, і в другому випадку людина не має ні справжньої вольової дії, ні справжньої оцінки своєї поведінки. Тут або повна ницість перед світом, або його невизначення в субстанціальних рисах і відповідна фігура "гріха заро­зумілості". "Я можу все, і мені все дозволено", — як сказав би герой Достоєвського.

Крайнім формам ситуацій протиставлена ситуація, що її людина долає. Тому форму можна назвати ситуацією подолання при оперті на її суб­станціальні основи. У філософії у зв'язку з цим виступила формула "Свобода є усвідомленою необхідністю". Проте формула ця є надто інтєлектуалістичною і не осягає сутності істинної свободи людини. Подолання ситуації ще не означає свободи самовиявлення. Вона досягається лише в ре­зультаті реалізації повного кола вчинкової активності людини з ідеологією включно. По суті кажучи, лише рівень ідеології безпосередньо пов'язується з відношенням свободи і необхідності. Але це відношення не є безпосеред­ньою їхньою зв'язкою. Вони мають бути об'єднані, подолані ідеєю самореалізації, самовизначення, що є найсуттєвішою рисою мотивації людської індивідуальності.

Ідеологічною рисою мотивації є її спрямованість від задоволення ре­альних потреб до задоволення потреб ідеальних, ідеалізованих. Такою ри­сою є повнота мотиваційних визначень, коли вони сягають від буденних, ситуативних потреб життя до потреб потойбічного плану. Інакше кажучи, саме ідеологія стає змістом мотивації. Людина хоче вчиняти обґрунтовано, вірно, несхибно. Вона, як це робив І.Кант, шукає категоричний імператив, який спрямовував би її поведінку на моральному тлі. Для цього слід з'ясувати повноту ситуативних відношень, повноту обґрунтованості самої мотивації, щоб здійснити істинний вчинок, може, навіть єдино істинний у даній ситуації. Це буде максимально обґрунтований, пов'язаний з не­обхідними умовами, що висуваються мотивацією, вчинок. Лише за такої умови не буде скорботи, прикрості, жалю за скоєне.

Ідеологічна суперечність мотивації полягає в тому, що саме ідеологія є певним узагальненням учинювання особистості. В той же час реальна си­туація та мотивація мають унікальну, неповторну природу. Тоді суб'єкту вчинювання належить переконатися в тому, що неповторність учинювання не приводить до втрати ідеологічної принциповості даної людини. В унікальності й неповторності ситуативних і мотиваційних засад і разом з тим у необхідності дотримуватися загальносубстанціальних засад і полягає велич суперечності мотивації вчинювання.