Сторінка
3

Психологія та ідеологія: взаємна неприязнь чи плідність взаємодії? Ідеологія в структурі вчинкового осередку психологічної системи

Дійсне страждання (психологічно глибоке, осмислене) набуває тієї си­ли, яка пробуджує думку, серце, волю, стимулює творчу діяльність (Мікельандж&ію та ін.). Дійсний катарсис є не ліквідація страждань, а на­дання їм тієї форми, яка стає дійсним рушієм істинних життєвих здобутків.

Катарсис і страждання, страждання і катарсис наповнюють одне одного життєвим змістом, відкривають простір для застосування духовних сил, пробуджують діяльнісну наснагу. Дійсний катарсис не вбиває потяг до ак­тивності. Вони разом, у взаємодії, у переплетенні формують життєву споку­су — бажання випробувань психічних, духовних та інших можливостей особистості.

Спокуса є одним з найважливіших феноменів логічного осередку психології, істинної психологічної діяльності. За своєю глибинною суттю це форма пошуку канону — як воля до взаємного переходу ідеального та ма­теріального, до їхнього зіткнення між собою, з надією, вірою, з безнадією, безвір'ям, а зрештою, з випробуваннями у творчості. Сам життєвий шлях людини постає тому як дорога спокус. Вони виявляються трансценденталь­ною, прихованою хитрістю життя, завдяки якій воно саме себе розкриває. Дорога спокус виступає тим величним змістом, яким сповнюються найвидатніші твори людського духу: "Фауст", "Манфред", "Спокуса святого Антонія" та ін. Спокуса — обов'язковий момент становлення духу, коли він має виходити за наявні власні межі.

Спокуса є випробуванням сил індивіда і разом з тим випробуванням міцності об'єктивного світу. Вона долає немічний суб'єктивізм, застосовую­чи ізольований від суб'єктивності об'єктивізм. Вона прагне активного збага­чення переходу суб'єкта і об'єкта, а зрештою, переходу найпотаємніших моментів — посейбічного і потойбічного (трансцендентального). Разом із цими найнеспокійнішими і найзагадковіпшми потягами читач, зворушений напругою їхньої діалектики, вступає у піднесену сферу канону.

Однією із найважливіших форм вираження канону виступає ідея канону та її втілення в іконі. Ікона є спробою певного чуттєвого втілення Бога, але відразу постає думка про нижчі, поганські форми втілення. Такою вияви­лася боротьба іконоборців проти ікон як тієї чуттєвої форми, в якій намага­лися виразити трансцендентальну сутність. Існувала думка, що чуттєве не може бути досконалим, а досконале не може бути виражене через чуттєве. Римські солдати, які вдерлися в Єрусалимський храм, сподівалися узріти образ Бога, але побачили порожній вівтар. Бог виявився трансценденталь­ним. Л. Фейхтвангер спеціально відтворив цю визначну подію стародавніх часів, спираючись на історичні повідомлення Іосифа Флавія.

Канон водночас "прагне" до чуттєвості і до подолання її, тобто до транс­цендентності (потойбічності) і посейбічності.

Це виступає внутрішньою суперечністю руху канону в історії психології та у створенні окремих психологічних систем. Оскільки психологія, згідно з тлумаченням системи наук за Б.Кедровим та Ж.Піаже, перебуває в центрі класифікації, вона найтіснішим чином пов'язана з багатьма науковими формами відображення світу, впливає на інші науки і сама піддається їхньому впливу. Може здатися навіть, що іманентний рух психологічних понять не може здійснюватися з опорою лише на самі поняття. Чи не є така можливість спробою іманентної генерації психологічних ідей у суто психо­логічному ключі нездійсненною? І чи не виступає саме ідеологічне підґрунтя основною рушійною сплою еволюції психологічних понять? Виступає, і саме тому, що наповнює психологію справжнім життєвим змістом. Тому дослідження взаємозв'язку психології та ідеології має бути сокровенною проблемою теоретиків та істориків психології.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.

8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.