Сторінка
1

Розвиток ідеї цілісності в рефлексологічному дослідженні організму людини. В. П. Протопопов. Рефлексологічне вчення про колектив. О.С.Залужний

Найвизначнішим представником рефлексології в Україні у досліджуваний період був В.П.Протопопов. Боротьбу проти суб'єктивної психології він та інші українські рефлексологи почали насамперед із зведення всієї поведінки людини та її внутрішнього світу до сукупності рефлексів.

"Уся складна і різноманітна діяльність живих істот, — писав Протопо­пов, — поділяється лише на рад природжених і набутих рефлексів, і вся поведінка як людини, так і будь-якої тварини може бути пояснена за допо­могою дослідження цих рефлексів". Наука, що вивчає поведінку людини з цієї точки зору, іменується рефлексологією (Бехтерев) або ж, за терміном американських вчених, "психологією поведінки" (psychology of behavior). Людська думка намагається знайти закони діяльності людини, але тільки з розвитком природознавства це намагання привело до відповідного науково­го рішення; протягом століть дане питання залишалося без відповіді, поки основою для його вирішення слугували такі метафізичні сутності, як душа, розум і т. д. Психологія, що спирається на елементи суб'єктивного пережи­вання, виявилася безсилою в дослідженні законів поведінки і вимушена в цьому питанні поступитися місцем рефлексології. Залишаючись у рамках чисто фізіологічних об'єктивних побудов, за Протопоповим, ми повністю зможемо вичерпати всі явища від початку до кінця, цілком оволодіти ними; відтак відпадає необхідність проникати у психічний стан переживання лю­дини при дослідженні цих явищ.

Віра у всесилля природничих методів дослідження захопила не тільки сферу психології. Намагаючись вийти безпосередньо у практику, рефлексо­логія поширила свої методи й на педагогіку. Цим самим у рефлексологію було введено зовсім чужорідний для неї соціальний момент. Але інакше не могло бути. Ігнорування психічного призвело до своєрідної розплати: при­рододослідник опинявся перед іще ширшим колом складних педагогічних проблем. При цьому, зрозуміло, в еклектиці біологічного й соціального па­нувало одне лише біологічне, тому що соціальне виступало в біологізованому вигляді. Треба, проте, застерегти, що такі прямолінійні ус­тановки не були безплідними. Крізь масивні грати рефлексологічних кате­горій у фізіологічні дослідження вдиралося життя і примушувало дослідників, немовби поза їхньою свідомістю, забувати про чистоту прин­ципів і враховувати всю складність життєвих форм. Чисті принципи лише давали можливість бачити проблему в її природному, не закаламученому стані.

Протопопов та його однодумці вважали, що об'єктом їхніх досліджень могло бути тільки те, що виявлено тією чи іншою особистістю поза як усі дії організму, що виявляються, є лише різними типами рефлек­торних явищ, і понад це нічого іншого не можна вбачати в цих діях, то ясно. що й вивчення всіх цих явищ може бути тільки об'єктивно-фізіологічне, але ніяк не суб'єктивно-фізіологічне. Рефлексологи намагалися вибрати той шлях, яким іде наукове природознавство, — шлях об'єктивного вивчення явища, котре відбувається у часі й просторі та може бути виміряне і матема­тично опрацьоване. Фізіологічні методи дослідження задовольняли цю ви­могу. Вони вносили у вивчення всього тваринного світу єдиний принцип і єдиний метод, який давав можливість, зокрема, застосувати для аналізу діяльності організму еволюційну точку зору і використати всі її колосальні багатства. Протопопов навіть натякав на побудову “рефлексологічного світосприймання" і застосування його до педагогіки, яку він вважав галуззю природознавства.

Як уже зазначалось, у своїх методологічних побудовах рефлексологи ви­ходили із принципу тотожності внутрішнього і зовнішнього, сутності та явища, забуваючи про їхню діалектику, внутрішню суперечність. Одне :ї основних питань психології і полягає в тому, щоб дослідити, як зовнішнє стає внутрішнім (перехід зовнішнього подразника у факт свідомості, що пов2язане з проблемою формування переконання і т. д.), а також яким чи­ном це внутрішнє переходить у зовнішнє, тобто, наприклад, як людина здійснює вчинки, якими вона керується намірами тощо. Адже кваліфікація вчинків при різному ставленні суб'єкта до них буде різною.

Тріумфальний похід рефлексології відбувався, проте, в одчайдушній бо­ротьбі з психологічними течіями, які тією чи іншою мірою визнавали існування внутрішнього світу в людини і допускали суб'єктивний момент у методах дослідження людської психіки.

Дивовижна прямолінійність і послідовність рефлексологів, які не тільки перекладали мовою рефлекторної теорії людську психологію, але й цими ж методами намагалися розкрити динаміку життя колективу і навіть суспільства, природно, збуджували іншу, а саме суб'єктивну, пря­молінійність у представників старої "психології свідомості".

Абсолютизація рефлексології при розповсюдженні її термінології навіть на суспільні відносини періодично призводила до абсурду, до "дитячого за­хоплення" рефлексологічною грою. Те, від чого стримувалися помірковані глибокодумні рефлексологи, те, що вони не наважувалися сказати прямо (кожний принцип, доведений до кінця, абсолютизований, перетворюється, зрештою, на абсурд), з надзвичайною легкістю робили люди, які лише по­ходжали біля науки і своїм юнацьким запалом дискредитували її. Рефлексо­логія стала модою.

Після "розтину" живого цілого на ланцюг рефлекторних реакцій перед рефлексологами постала проблема: з'єднати між собою частини змертвілого організму, подолати уявлення про нього як про механічну сукупність дета­лей. Тут рефлексологи висунули кілька плідних ідей.

Перша з них — застосування природного експерименту.Протопопов, спираючись на доробок відомого психолога О.Лазурського, доповнив експеримент рефлексологічною методикою. Експеримент, в якому береться предмет в його природному стані, уже виявляє намір експериментатора до синтетичного, цілісного трактування — на відміну від гострого експеримен­ту, коли вирішуються головним чином питання аналітичного характеру. Думку про це висловив ще Павлов: він указував, що створена ним школа фізіології дала природознавству цілісний організм, а не його окремі ізольовані функції.

Було усвідомлено, що факти, здобуті рефлексологією у штучних умовах експерименту, не можна безпосередньо переносити на складні форми по­ведінки людей. Утім самі рефлексологи робили це, і неодноразово. Вислов­лювалась навіть думка, πιο такі стрімкі перенесення та узагальнення — "історично неминучий ефект у розвиткові об'єктивного підходу".

Зазначаючи важливу заслугу Протопопова у винайденні природного експерименту як нової сторінки рефлексологічної методики. К.С.Мокульський убачає в цьому перехід від вивчення спрощеної поведінки, що протікає в ізольованій обстановці, до поведінки, яка розвивається в конкретних життєвих умовах.

Друга визначна ідея, за допомогою якої переборювався механістичний ухил рефлекторної теорії, була висунута О.О.Ухтомським. Це — ідея домінант» як головного принципу діяльності нервової системи. Цей прин­цип і взяли на озброєння рефлексологи, давши йому наймення "рефлексу зосередження". Цей рефлекс мобілізує механізми поведінки у зв'язку з ак­том "співвідносної діяльності", що настає, орієнтує організм на певну форму зв'язку з навколишнім світом, — тобто він є головним фактором, що регулює поведінку в її складних формах. Завдяки цьому створюються пере­думови виникнення нових зв'язків особистості з середовищем при викори­станні нею набутого досвіду.