Сторінка
3

Психологія в "новому синтетичному людинознавстві". Людина як суб'єкт діяльності. Б. Г. Ананьєв (1907 — 1971)

У період оволодіння мовою, коли інтенсивно формується словниковий та граматичний її бік, здійснюються глибокі перетворення психологічної структури і формування мислення. До початку навчання дитини грамоти (тобто читання й письма з буквеним апаратом і зоровомоторною коорди­нацією), здавалося б, її мова має чисто слуховий та артикуляційний харак­тер, позбавлений зорової участі. Проте зоровій перцепції Ананьєв і тут на­дає важливого значення. Адже засвоєння дитиною словникового складу мо­ви відбувається шляхом асоціювання слухового образу слова із зоровим. Предметна співвіднесеність слова для дитини — перша реальність мови — є разом із тим зоровим включенням в асоціативні комплекси образів речей, позначених словом.

Ананьєв звертає увагу на те, що і у психічному розвиткові людини, і в духовному розвиткові людства найтіснішим чином пов'язані дві тенденції: переведення всіх образів будь-якої модальності на зорові схеми (тенденція візуалізації чуттєвого досвіду) та розвиток позначувальної (сигифікативної) функції мови. Як результат, відбуваються опосередкування і регулювання загального ходу психічної діяльності шляхом її вербалізації. У цьому Ананьєв бачить основу для пояснення вражаючого феномена домінування у людини зорової системи — з перетворенням незримого у зриме, з візуалізацією будь-яких чуттєвих сигналів (кінестетичних, смакових, нюхо­вих, вестибулярних, внутріорганічних).

Стверджуючи ідею гетерохронності розвитку психічних функцій і пе­реносячи цю ідею на пояснення визнаних психологією основних форм діяльності, Ананьєв піддає критиці погляди О.М.Леонтьева, С.Л.Рубінштейна, Б.М.Теплова, А.О.Смирнова, А.Валлопа, Ж.Шаже, Ф.Бартлетта та інших, які пов'язували розвиток свідомості з основними видами діяльності — грою, навчанням та працею, що розглядаються в гене­тичній послідовності. Найбільші закиди викликала тріада форм діяльності у тлумаченні Рубінштейна. Як щодо зв'язків "навчання — праця", так і що­до зв'язків "гра — навчання" не підтвердилася гіпотеза про те, стверджує Ананьєв, що одна форма діяльності виникає з іншої внаслідок внутрішніх законів індивідуального розвитку. Більше того, виявилося, що не тільки навчання у сполученні з грою повинно бути більш раннім у дошкільників, а й сама праця у вигляді так званого самообслуговування і найпростіших опе­рацій суспільно корисної діяльності повинна починатися в дитячому садку.

Ананьєв, зокрема, вважає, що гра як особлива форма діяльності має свою історію, охоплюючи всі періоди людського життя. Різні її прояви існують у підлітковому, юнацькому, молодому, середньому і навіть похило­му віці. Сюди Ананьєв залучає інтерес до спорту, мистецтва, ко­лекціонування і т. ін. Ігрова діяльність дорослих людей є важливою стороною їхнього життя, що пов'язується з так званим вільним часом. Саме не­помітні переходи від праці до гри й навчання утруднюють характеристику людської діяльності в конкретний момент життя. Ось чому поширену "вікову" класифікацію видів або форм діяльності Ананьєв вважає безпідставною, незграбною та метафізичною.

Поряд із цим Ананьєв робить спробу критично висвітлити ідею інтеріоризації, яка набула значного поширення у світовій психології. Ананьєв зазначає, що пізнавальна діяльність у процесі взаємодії особистості й суспільства не може бути здійснена тільки шляхом інтеріоризації зовнішнього, об'єктивного. Участь духовних цінностей суспільства в історичному розвиткові реалізується завдяки творчій діяльності. На проти­лежність інтеріоризації об'єктивація внутрішнього світу людини, її творчих задумів показує вплив особистості на суспільство, перетворення особистісного в суспільне. Взаємний перехід інтеріоризації та естріоризації, об'єктивації і суб'єктивації відбувається в діяльності, зокрема пізнавальній, і здійснюється як процес соціальної детермінації індивідуальної свідомості. Ананьєв наполягає на тому, щоб зняти питання інтеріоризації, за якою не стоїть реальний процес. В іншому місці висувається думка про взаємний перехід інтеріоризації та екстеріоризації, що має більш повно відобразити реальну дію. Зокрема, у здійсненні вчинку цей перехід має бути найви­разнішим.

Замість традиційних форм провідної діяльності Ананьєв висуває ідею пізнання і спілкування. У процесі спілкування люди виступають одночас­но (або послідовно) об'єктами і суб'єктами. Саме завдяки спілкуванню вчи­нок А стає обставиною життя В, С, D і т. д., а їхні вчинки відбиваються на поведінці А. Цей взаемоперехід учинку в життєві обставини та події є постійною характеристикою суспільного життя і діяльності людей в різних видах комунікацій. У цьому слід бачити необхідність постання проблеми вчинку в історичному шляху психології. "Пізнання і спілкування є . основ­ними формами діяльності індивідуальної людини з самого початку форму­вання її особистості, завдяки яким здійснюється соціальна детермінація ба­гатьох сторін її психічного розвитку. Як гра, так і навчання виступають ефектами взаємозв'язків спілкування і пізнання, а разом із тим важливими засобами подальшої еволюції кожної з цих основних форм, що відповідають фундаментальним процесам суспільного розвитку". Виступивши проти послідовного розгляду гри, навчання і праці як провідних форм діяльності, замінивши їх пізнанням і спілкуванням, Ананьєв непомітно втрачає гене­тичний аспект своєї методології.