Сторінка
6

Сучасні політичні процеси в Криму

Економічна криза не давала можливості виділити необхідні кошти для облаштування кримських татар. Наприклад, у 1997-1998рр. на капітальне будівництво планувалося виділити 75 млн. грн., на соціально-культурні заходи – близько 28 млн. грн.; фактично ж було виділено 11,93 млн. грн. та 9,1 млн. грн., відповідно. За оцінками експертів, у 1998р. на облаштування одного кримського татарина було виділено 7 грн. 20 коп., або близько $1,47. За оцінками експертів, у процесі паювання землі в КСП, який розпочався в 1996р., кримські татари також взяли обмежену участь[43].

Невирішеність полггико-правових і соціально-економічних проблем кримських татар загострювала ситуацію в АРК, провокувала їх радикальні дії, закладала потенціал для майбутніх політичних конфліктів.

5). Зростання впливу кримінальних угруповань на розвиток політичної ситуації в Криму.

В 1995-1998рр. відбувалося поступове зрощування криміналітету з корумпованими чиновниками, їх «інфільтрація» до органів державної влади. В 1994р. до Верховної Ради Криму було обрано чотирьох представників організованих злочинних групх[22, 96]. У 1995р. на виборах до органів місцевого самоврядування, за експертними оцінками, було обрано 44 депутати, які безпосередньо або опосередковано були пов'язані з кримінальними структурами[22, 115].

Методи «кримінальних розборок» широко використовувалися в практиці політичної боротьби. Виділялися два потужні кримінальні угруповання, які справляли суттєвий вплив на політичну ситуацію на півострові: «Башмаки» та «Сейлем». За окремими даними, «Сейлем» був тісно пов'язаний з керівництвом Партії економічного відродження Криму (ПЕВК). Бойовики цього угруповання, за наказом тодішнього голови Верховної Ради АРК Є.Супрунюка, здійснили побиття екс-спікера Верховної Ради АРК С.Цекова. Політики з ПЕВК звинувачували своїх політичних опонентів в орієнтації на кримінальну групу «Башмаки».

За свідченням тодішнього голови Верховної Ради АРК Л.Грача, «кримінал зробив усе, щоби поставити під контроль економіку і політичну сферу, органи влади та управління і посадових осіб . Настав час, коли в кабінеті прем'єр-міністра Криму міг вести . бесіди . лідер злочинного угруповання, а в цей час за дверима у приймальні чекав своєї аудієнції генерал міліції»[49]. Широко розповсюдженими стали політичні вбивства на замовлення.

У заяві Президії Верховної Ради АРК від 6 лютого 1998р. зазначалося, що кримінальні структури намагаються «взяти під контроль органи влади і посадових осіб автономії»[49].

Жителі АРК також поділяли цю точку зору: 58% кримчан, опитаних Кримським центром гуманітарних досліджень на початку 1995р., були впевнені, що реальна влада в Криму належить «мафії»[49].

Кримінальні групи не лише використовувалися в політичній боротьбі, а й самі мали реальний вплив на прийняття політичних рішень і на розвиток подій на півострові.

б). Невирішеність ключових проблем двосторонніх відносин міме Україною і Рф.

Територіальна приналежність М Севастополя та проблеми базування Чорноморського флоту залишалися основними дестабілізуючими чинниками українсько-російських відносин у цей період. 5 грудня 1996р. Рада Федерації РФ звернулася до Президента Б.Єльцина з проханням оголосити мораторій на підписання міжнародних актів щодо розподілу Чорноморського флоту, статусу Криму та м. Севастополя до закінчення роботи спеціальної комісії Ради Федерації[34].

Про наявність територіальних претензій до України з боку Росії свідчить позиція окремих вищих посадових осіб РФ. Так, мер м.Москви ЮЛужков наголошував, що «в тексті договору між Росією та Україною необхідно підтвердити російський статус Севастополя – частини РФ, головної військово-морської бази ЧФ»[34].

Одночасно продовжувався переговорний процес щодо розподілу Чорноморського флоту між Україною та РФ. 9 червня 1995р. Президент України Л.Кучма та Президент РФ Б.Єльцин підписали угоди щодо розподілу ЧФ: 81,7% кораблів передавалися РФ, 18,7% – Україні[11]. Росія використовувала об'єкти ЧФ в Севастополі та інші об'єкти базування в Криму. Тобто, фактично визнавався суверенітет України над Севастополем і Кримом.

Остаточно питання приналежності Криму, Севастополя та розподілу ЧФ були вирішені 28 травня 1997р. – після підписання відповідних документів щодо Чорноморського флоту[11], а також ЗО червня 1997р. – під час підписання Договору «Про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією».

Підписання широкомасштабного договору між Україною та Росією, угод про умови базування Чорноморського флоту РФ в АРК сприяло певній стабілізації політичної ситуації в Криму.

2.3. Третій етап: 1998-2004рр.

Після ухвалення нової Конституції АРК (грудень 1998р.) розпочався новий етап розвитку політичної ситуації в автономії. В цьому підрозділі аналізуються результати виборів до Верховної Ради АРК у 1998р., а також політичні орієнтації населення Криму.

Проведений аналіз і соціологічні дослідження УЦЕПД, проведені у жовтні 2001р., дозволили виявити наступні тенденції та особливості політичної ситуації в АРК.

Підтримка населенням Криму лівих сил, зокрема КПУ, є помітно більшою, ніж загалом в Україні. Про це свідчать наступні дані.

По-перше, на виборах до Верховної Ради АРК у березні 1998р. перемогло регіональне відділення Комуністичної партії України (КПУ, лідер – Л.Грач), отримавши більше третини місць у представницькому органі автономії (36 мандатів). Інші партії, в т.ч. ті, що підтримували Л.Кучму, отримали більш скромні результати.

Лідер кримських комуністів Л.Грач був обраний головою Верховної Ради АРК, що дозволло КПУ контролювати роботу представницького органу автономії. Серед політиків АРК Л.Грач мав найвищий рейтинг – 15,6% респондентів повністю підтримували його діяльність Повністю підтримували діяльність Верховної Ради АРК – 6,4% опитаних кримчан[52].