Сторінка
9
Разом з тим, майже половина населення АРК (47,2%) переконані, що права кримських татар забезпечені достатньою мірою, 4% – схиляються до думки, що права кримських татар не забезпечені взагалі. Це свідчить, що населення Криму, частка кримських татар в якому складає близько 12%, не вважає задоволення прав кримськотатарського народу пріоритетним завданням держави[52].
Нижче проаналізовані основні політико-правові вимоги кримсько-татарського народу.
1). Вимоги щодо визнання офіційного статусу кримських татар як корінного народу України.
В Конституції України дійсно вживається термін «корінні народи». Передбачено (ст. 11), що держава сприяє консолідації та розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Однак національне законодавство поки що не визначає належним чином поняття «корінні народи», їх статус, права та обов'язки.
На думку експертів, визнання кримсько-татарського народу як корінної» може викликати в перспективі можливі негативні наслідки.
По-перше, вони пов'язані з реалізацією права на самовизначення – створення національної держави кримських татар, оскільки на III Курултаї кримськотатарського народу вже було заявлено, що «кримські татари будуть добиватися визначення статусу Криму в складі України за національно-територіальним принципом»[42]. Це, в свою чергу, може призвести до висунення вимог забезпечення права власності кримсько-татарського народу на землю, її надра, водні та інші природні ресурси тощо. До того ж, за оцінками демографів, у районах, де частка кримських татар складає 20-25% населення, їх чисельність протягом наступних 10 років може збільшитися до 40%. В подальшому ці райони можуть стати основою формування національної державності кримських татар.
По-друге, це може створити прецедент для інших народів і національних меншин, що може призвести до подальшої автономізації України, поставити під сумнів її існування як цілісної держави.
По-третє, визнання кримсько-татарського народу як корінного може спричинити зростання політичної напруги в АРК, оскільки таке рішення навряд чи знайде підтримку населення АРК. Загалом, лише 14,2% респондентів вважають за потрібне надати кримсько-татарському народу статус корінного народу України; майже три чверті кримчан (73,4%) переконані, що цього робити не потрібно[52].
2). Вимоги щодо визнання Курултаю та Меджлісу як представницьких органів кримськотатарського народу (органів національного самоврядування).
Як уже зазначалося. Меджліс кримсько-татарського народу до цих пір не зареєстрований в органах державної виконавчої влади України. Водночас, керівництво кримсько-татарського національного руху ставить питання про визнання Курултаю та Меджлісу представницькими органами кримських татар як одну з основних своїх вимог. Указом Президента України створена Рада представників кримськотатарського народу, що можна розцінювати як перший крок до політико-правового визнання Меджлісу як представницького органу кримських татар. Однак, для реалізації цієї вимоги в повному обсязі є певні правові обмеження.
Конституцією та законами України визначена система представницьких та інших органів у державі. Меджліс не може розглядатися як орган державної влади чи орган місцевого самоврядування. За експертними оцінками, він може бути лише об'єднанням громадян за національною ознакою, а відтак – має реєструватися на підставах, визначених ст. 14 Закону України «Про об'єднання громадян».
Більше чверті кримчан (28,4%) вважають, що Меджліс кримсько-татарського народу має бути офіційно зареєстрований в органах юстиції України, однак значно більше (43,1%) опитаних мають протилежну думку[52].
Визнання Курултаю та Меджлісу в якості представницьких органів кримсько-татарського народу може призвести до формування в Україні альтернативних владних органів, не кажучи вже про можливість висунення аналогічних вимог з боку інших національних меншин.
3). Вимоги щодо відновлення прав кримськотатарського народу, порушених депортацією в 1944р., відшкодування спричинених нею матеріальних збитків.
Кримські татари наполягають на відновленні їх прав та певної реституції власності, що була конфіскована в 1944р. Українська держава, утворена після розпаду колишнього СРСР, не може нести політичну та формальну юридичну відповідальність за депортацію[42]. Однак, очевидно, що проблеми облаштування кримських татар, задоволення їх потреб необхідно вирішувати – з урахуванням можливостей держави, прав інших громадян України.
4). Вимоги щодо запровадження спрогценої процедури набуття громадянства для представників депортованих народів.
Громадянами України є понад 30 тис. депортованих кримських татар, що складає 88,3% від їх загальної чисельності в Україні. За даними Головного управління МВС України в Криму, сьогодні на території півострова проживають понад 20 тис. депортованих, що є громадянами інших держав СНД: Російської Федерації – більше 10 тис, Казахстану – 2774, Таджикистану – 2630, Киргизстану –1531 , Грузії – 1013 та ін. Станом на листопад 2005р., із 64178 осіб, які виїхали з Узбекистану до АРК, спрощеною процедурою виходу з громадянства і прийняття громадянства України скористалися 83,6% депортованих[43].
Продовжується робота зі створення умов для спрощеного отримання громадянства України для кримських татар з Казахстаном, Таджикистаном, Туркменистаном, Киргизстаном і Росією[42].
Невирішеність політико-правових проблем кримських татар провокує їх радикальні дії. Необхідно враховувати, що задоволення окремих вимог кримських татар може визвати протидію з боку значної частини населення АРК, а в перспективі - призвести до негативних наслідків загальнонаціонального масштабу.
Завантажити реферат