Сторінка
2

Сучасні політичні процеси в Криму

У третьому розділі аналізується вплив внутрішніх чинників, які справляють або можуть справляти негативний вплив на політичну ситуацію в АРК.

В четвертому розділі проаналізовано основні зовнішні фактори впливу на ситуацію в АРК. Окремі з них справляють позитивний вплив на розвиток політичних процесів в автономії", інші – містять в собі певний конфліктний потенціал.

Розділ І. АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ НА ПОЛІТИЧНІЙ КАРТІ УКРАЇНИ ТА ЇЇ СТАТУС.

1.1. Автономна республіка в складі України.

Перші досвіди кримського автономізму були здійснені в період громадянської війни (1918-1920 рр.). У цей час як червоні (Радянська Республіка Тавриди в 1918 рр. і Кримська РСР у 1919 рр.), так і "білогвардійські" режими (крайові уряди 1918-1919 рр. і в період правління П. Н. Врангеля в 1920 р), найчастіше вимушено йшли на надання Криму елементів державності[15, 87-91].

Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка зразка 1921 р. була створена “у межах Кримського півострова” і в складі Російської Соціалісттичної Федеративної Радянської Республіки, у виконання спільної постанови ВЦИК і СНК; конституйована 1 Всекримським Установчим з’їздом Рад. В 1945 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР КАССР була скасована і перетворена в Кримську область. В 1954 р. Кримська область постановою Президії Верховної Ради РСФСР була передана до складу Української РСР[15, 97-99].

Кримська автономія була відновлена на підставі результатів Загальнокримського референдуму, що відбувся 20 січня 1991р. У референдумі брали участь 81,37 % кримчан. На питання: “Ви за відтворення Кримської АРСР як суб'єкта Союзу й учасника Союзного договору?” 93,26 % респондентів відповіли ствердно. 12 лютого 1991 р. Верховна Рада України більшістю голосів затвердила результати референдуму, прийнявши Закон “Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки”[3].

В перші роки існування відтвореної автономії (з 1992 р. одержала офіційну назву “Республіка Крим”, а з 1995 р. – “Автономна Республіка Крим”) йшов складний процес уточнення її статусу в складі незалежної України, розмежування повноважень між автономією і Центром.

5 травня 1992 р. була прийнята Конституція Республіки Крим. Основний Закон автономії зазнав істотного редагування у вересні 1992 р, травні і вересні 1994 р. Оскільки ряд положень кримської Конституції суперечив законодавству України, 17 березня 1995 р. Верховна Рада України припинила її дію[2]. Нині чинний Основний Закон АРК був прийнятий Верховною Радою України 21 жовтня 1998 р.

У першій половині 1990-х рр. півострів здобув собі славу найбільш конфліктогенного регіону України, потенційної “гарячої точки”. Кримську проблему розглядали як виклик самому існуванню незалежної України[23, 43]. Проте, незванаючи на клубок протиріч і проблем, ситуацію вдалося удержати в рамках політико-правової дискусії автономії з офіційним Києвом, головною темою якої був статус півострова. В результаті досягнутого на сьогоднішній день компромісу, Крим придбав ще одну унікальну рису – він став єдиним автономним утворенням, яке виникло в 1990-ті рр. на пострадянському просторі, статус якого визнаний як на державно-правовому, так і на міжнародному рівні[22, 24].

Проте, що політична напруженість у Криму пішла на спад, свідчить той факт, що в останні роки АРК була неофіційно проголошена “літньою столицею” України. Знову, як за радянські часи, півострів перетворюється на місце проведення міжнародних форумів на найвищому рівні. Слідом за політиками вищого рангу на кримську землю повертаються відпочиваючі і туристи, кількість яких зростає з кожним роком.

1.2. Конституційний статус Автономної Республіки Крим.

Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України. Зміст автономії Криму визначено у статтях 134—139 Конституції України, якими встановлено повноваження Автономної Республіки Крим, а також її відповідних органів.

Основні державні ознаки Криму зводяться до такого: 1) Крим є державним утворенням — республікою; 2) він має свою Конституцію; 3) як регіональна діє система державних органів Автономної Республіки Крим на чолі з Верховною Радою і Радою міністрів; 4) державні органи Автономної Республіки Крим, насамперед Верховна Рада і Рада міністрів, видають у межах своїх повноважень відповідні правові акти, які складають регіональну систему правових актів Автономної Республіки Крим[9].

Водночас Крим має конституційний статус автономної республіки, що в цілому дістає вияв у ряді суттєвих обмежень, які пов'язані саме з цим статусом. До цих обмежень належать такі: 1) межі повноважень Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією України; 2) її Конституцію затверджує Верховна Рада України; 3) нормативно-правові акти найвищих органів державної влади Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України і приймаються відповідно до Конституції України та актів її найвищих органів державної влади (закони, акти Президента України і Кабінету Міністрів України) та на їх виконання; 4) повноваження та порядок формування і діяльності найвищих органів державної влади Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією і законами України, а також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, віднесених до її компетенції; 5) суди Автономної Республіки Крим належать до єдиної системи судів України; 6) Конституція України визначає ті питання, нормативне-правове регулювання яких має право здійснювати Автономна Республіка Крим; 7) Конституція України визначає питання, які належать до відання Автономної Республіки Крим[23, 219-220].

Цей перелік свідчить про досить широкі повноваження Автономної Республіки Крим. Крім того Конституція України (ст. 138) встановлює, що “законами України Автономній Республіці Крим можуть бути делеговані також інші повноваження”, які доцільно буде надати їй з тих чи інших міркувань.

Треба взяти до уваги й те, що згідно зі ст. 137 Конституції України Президент України може зупиняти дію нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, якщо вони не відповідають Конституції та законам України. У такому разі Президент повинен одночасно звернутися до Конституційного Суду України з метою визначення конституційності актів, які були ним зупинені.