Сторінка
7
По-друге, до складу Ради Міністрів АРК входили сім комуністів. Це дозволло КПУ впливати на роботу органів державної виконавчої влади автономії.
По-третє, спектр політичних уподобань у Криму був помітно зміщений вліво, порівняно з населенням усієї України. Це підтверджується й намірами голосувати за окремі політичні партії. Якщо в Україні в цілому за КПУ готові були проголосувати 14%, то в Криму – більше чверті громадян (25,5%)[52]. Про вплив КПУ в автономії свідчить і той факт, що за чисельністю – до 15 тис. осіб – вона займала перше місце в регіоні.
Друге місце, за рівнем впливу в АРК, займають політичні партії, які підтримують діючого Президента України – це НДП, СДПУ(о), АПУ та ін. Зокрема, ці політичні сили контролювали Уряд автономії, який у травні 1998р. очолив лідер регіональної організації НДП С.Куніцин. За оцінками експертів, чисельність регіональних організацій пропрезидентських політичних партій в АРК нараховувала близько 20 тис. осіб.
Наприкінці 2000р. – на початку 2001р. в представницькому органі автономії була сформована більшість у складі 55-56 осіб (координатор більшості - В.Кисельов), яка мала на меті змістити голову Верховної Ради АРК Л.Грача, якого підтримувало близько 44 депутатів-комуністів та їх прихильників, що в результаті їм вдалося.
В цей період також суттєвий вплив на політичну ситуацію в АРК мають кримсько-татарські політичні сили, зокрема Меджліс. Кримські татари репрезентовані рядом суспільно-політичних рухів, жодний з яких до цього часу офіційно не був зареєстрований в органах юстиції України[43].
Меджліс кримськотатарського народу (голова – М.Джемілєв) обирається на Курултаї (з'їзді) кримських татар і претендує на статус представницького органу кримськотатарського народу[42].
Народний Рух України (НРУ) зорієнтований на тісне співробітництво з Меджлісом, розраховуючи на зменшення проросійських настроїв у Криму (голова Меджлісу М.Джемілєв був обраний до Верховної Ради України саме за партійним списком НРУ). Чисельність регіональної організації НРУ в Криму не перевищує кількасот чоловік.
Також в цей період був дуже низький рівень підтримки населенням Криму діяльності органів центральної державної влади, що був значно меншим, ніж загалом по Україні, окрім, звичайно, уряду В.Януковича.
2.4. Четвертий етап: 2005-2006рр.
В кін. 2004 р., з перемогою на Президентських виборах В.Ющенка, який мав дуже низьку підтримку на півострові, змінюється і політична ситуація. Населення в переважній більшості повністю підтримувало проросійськи налаштованого В.Януковича. Тому ситуація набула певної політичної напруги. Про те 2005 рік пройшов без особливих загострень.
Дещо іншо ситуація була під час передвиборчої кампанії з виборів до Верховної Ради України та місцевих рад, коли часто-густо виникали конфлікти на етнічному грунті між проросійськи налаштованими жителями півострова та, переважно, кримськими татарами, які в більшості були спровоковані проросійськими опозиційними силами – в першу чергу до таких можна віднести Опозиційний Блок Н.Вітренко, активісти якого нерідко в них брали участь, маніпулюючи свідомістю громадян та, разом з тим, набираючи рейтингові відсотки на передодні виборів.
У січні загострюється ситуація з приводу "захоплення" Ялтинського маяка працівниками Севастопольської філії державного підприємства „Держгідро-графія"[46], яких підтримали активісти „Студентського братства", що призвело до політичного конфлікту між Україною та Росією, та демонстрацій з боку проросійських сил в Криму. Результатом цього скандалу стало утворення міждержавної підкомісії „Ющенко-Путін", завданням якої було перевірити законність використання ЧФ Росії об'єктів гідрографії, що розміщені в Автономній республіці Крим та безпосередньо в зоні базування ЧФ РФ. Також завданням комісії поставлено повністю провести інвентаризацію всіх об'єктів, що використовуються флотом Росії[53].
Але результативність діяльності даної підкомісії, яка, посуті, мала б підготувати докумети для підписання між главами двох держав, щоб усунути суперечливі питання та уникнення в подальшому подібних ситуацій, не є такою ефективною як очікувалось. В першу чергу це проявляється в тому, що керівництво ЧФ РФ, не особливо квапиться допускати експертів комісії безпосередньо до вище згаданих об'єктів, тим самим затримуючи даний процес. На пришвидшення можуть повплива тільки керівники двох держав, про те вони чомусь недуже квапляться це робити.
В березні 2006р. відбулися Вибори депутатів Верховної Ради АРК та місцевих рад. їх результати чітко підкреслють настрої кримчан в наш час. Якщо подивитись на політичні сили, що потрапили до кримського парламенту то Блок "За Януковича!" отримав 44 мандати (32,55% голосів), партія "Союз" – 10 мандатів (7,63%), Блок Куніцина – 10 (7,56%), Комуністична партія України – 9 (6,55%), Народний рух України – 8 (6,26%), Блок Юлії Тимошенко – 8 (6,03%), Блок Наталії Вітренко "Народна опозиція" – 7 (4,97%), і блок "Не так!" – 4 мандати (3,09%)[46]. Коаліція сформувалася на основі Блоку "За Януковича!" разом з Блоком Наталії Вітренко "Народна опозиція"[53] і уряд автономії будуть формувати теж вони. Отже, як бачимо, в подальшому формування відносин між Києвом та Сімферополем прямо пропорційно залежитиме від того якою буде коаліція в Верховній Раді України – чи це буде суто "помаранчева" коаліція чи коаліція разом з Партією регіонів.
В цей період тако ж почались вирішуватись проблеми кримських татар. До чергової річниці депортації народів з Криму 11 травня 2006 року Уряд України прийняв програму заходів згідно якої на протязі наступних п'яти років на вирішення проблем репатріантів буде надано 600 млн. грн[45].
Розділ III. ВНУТРІШНІ ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ В КРИМУ.
Завантажити реферат