Сторінка
8

Сучасні політичні процеси в Криму

3.1. Недосконалість правового регулювання відносин між Києвом та Кримом.

Довготривалий конфлікт навколо визначення правового статусу Криму фактично завершився 23 грудня 1998р., коли Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим», попередньо прийнятий на другій сесії Верховної Ради АРК 21 жовтня 1998р[23, 222]. Зазначений закон став політико-правовим компромісом між різними політичними силами як в Україні загалом, так і в Криму.

Окремі положення зазначеного закону суперечать нормам Конституції України.

По-перше, стаття 137 Конституції України містить виключний перелік питань, з яких Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулювання. Розширення такого переліку законами України, як це передбачено в Конституції АРК (ч. 1 ст. 18), не відповідає Конституції України[23, 224] .

По-друге, загальний порядок вступу в дію нормативно-правових актів будь-яких органів визначено в статті 57 Конституції України. Тому встановлення іншого порядку нормативно-правовими актами Верховної Ради АРК (ч.5 ст.27 Конституції АРК) суперечить Основному Закону України[23, 224].

По-третє, до системи підзвітності й підконтрольності органів виконавчої влади, визначеної розділом VI Основного Закону України, не включено Раду Міністрів АРК. Отже, право Ради Міністрів АРК скасовувати акти голів місцевих державних адміністрацій (ч.б ст.38 Конституції АРК) не відповідає Конституції України (ч.8 ст. 118)[43, 225].

По-четверте, Конституція АРК надає Верховній Раді Криму певні повноваження всупереч положенням Конституції України, Закону України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» та інших законів, а саме:

Ø відповідно до Конституції України (п.16 ч.І ст.92), спеціальний статус міст визначається виключно законами України. Тому визначення особливостей статусу М.Сімферополя актами Верховної Ради АРК (ч.2 ст.8 Конституції АРК) є неправомірним;

Ø організація та порядок проведення виборів визначаються виключно законами України (п.20 ч. 1 ст.92 Конституції України), тому віднесення питань організації та проведення виборів до відання АРК (п.6ч.Іст.18 Конституції АРК) суперечить Конституції України[23, 226].

По-п'яте, повноваження та порядок діяльності Уряду АРК визначаються Конституцією та законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради АРК з питань, віднесених до її компетенції (ч.4 ст. 136 Конституції України). Тому визначення організації та порядку виконання функцій і повноважень Ради Міністрів АРК актами (без урахування компетенції) Верховної Ради АРК (ч.7 ст.38 Конституції АРК) суперечить Основному Закону України[23, 227].

По-шосте, Конституція АРК відносить до відання Автономної Республіки Крим, її представницького органу, певні повноваження, надання яких не передбачене Конституцією України, Законом України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» та іншими законами, зокрема:

Ø участь у формуванні та здійсненні основних принципів зовнішньо-політичної діяльності України (п.З ч.І ст.18 Конституції АРК) та зовнішньоекономічної діяльності, зовнішніх зносин (п.11 ч.2, ч.З ст.18; аб.13 ч.2 ст.38 Конституції АРК);

Ø вирішення питань інвестиційної діяльності, науки, техніки, створення вільних економічних зон, ліцензування і квотування експорту продукції тощо; розробка і проведення демографічної політики (п.11,20 ч.І ст.18 Конституції АРК).

27 лютого 2001р. Конституційний Суд України вже визнав неконституційними біля 30 статей чотирьох нормативно-правових актів Верховної Ради АРК – її регламенту, постанов про кадрову роботу, про Рахункову палату АРК, про управління майном[10]. Це, в свою чергу, має призвести до подальшого скасування норм окремих нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою АРК на підставі неконституційних повноважень.

Примітно, що сьогодні населення Криму без особливого ентузіазму оцінює вплив прийняття Конституції АРК на політичну ситуацію в Криму: майже половина респондентів (46,6%) вважають, що прийняття Конституції АРК не вплинуло на ситуацію в автономії; лише кожен п'ятий (19,8%) вважає цей вплив позитивним; натомість, негативним його вважають 13,3% опитаних[53].

Наявність протиріч між Конституцією України, її законами та Конституцією АРК, за певних умов, може спричинити загострення відносин між Києвом і Сімферополем, ускладнити політичну ситуацію в автономії.

3.2. Незадоволення політико-правових вимог кримських татар.

За даними Головного управління МВС України в Криму, в листопаді 2005р. в АРК проживали понад 260 тис. депортованих громадян і їх нащадків (з них з 256959 – депортовані кримські татари). Загальна чисельність кримських татар за межами України становить ще близько 50 тис. чол. Приплив репатріантів помітно зменшується: в 1997р. прибуло 5300 кримських татар; в 1999р. – 2500; у першому півріччі 2003р. – 1100 чоловік[42].

Найбільш гострою проблемою АРК є інтеграція кримських татар у суспільно-політичне життя автономії. Високий рівень конфліктного потенціалу накопичено в зв'язку з незадоволенням ряду політико-правових вимог кримських татар щодо: визнання офіційного статусу кримських татар як корінного народу України; визнання Меджлісу як представницького органу кримсько-татарського народу; відповідальності України за депортацію кримсько-татарського народу в 1944р., відшкодування матеріальних збитків, спричинених депортацією; впровадження спрощеної процедури виходу репатріантів із громадянства інших країн з метою отримання громадянства України. Серед інших політико-правових питань, на вирішенні яких наполягають представники кримськотатарського народу – встановлення квоти представництва кримських татар у Верховній Раді АРК, визнання кримськотатарської мови в якості офіційної мови автономії тощо[42].

До цих пір не налагоджено постійного й відкритого діалогу між владними органами та Меджлісом кримськотатарського народу, що не сприяє правовому й цивілізованому вирішенню вказаних проблем.

Нова Конституція АРК практично виключила кримських татар із суспільно-політичного життя: вони майже не представлені у Верховній Раді АРК (квоти гарантованого представництва кримських татар були скасовані під час виборів до Верховної Ради АРК у 1998р.), в органах державної виконавчої влади та місцевого самоврядування. Сьогодні основна лінія протистояння у вирішенні проблем кримських татар проходить по лінії «голова Верховної Ради АРК – Меджліс кримськотатарського народу»[43].