Сторінка
1
В останні десятиліття стає все зрозумілішим, що основні проблеми будь-яких суспільних перетворень пов’язані, в першу чергу, з трансформацією свідомості всіх соціальних верств. Власне, ця істина відома здавна. Але, як засвідчує досвід, чомусь щоразу, як тільки проблеми докорінних змін у засадах суспільного облаштування загострюються, еліта, котра прагне втілити “новий порядок”, про цю просту істину геть чисто забуває.
У цьому контексті хотілося б приділити увагу тим складникам освіти, які мають поширювати досвід облаштування соціальних відносин. При цьому на особливу увагу заслуговують проблеми громадянської і політичної освіти та їх змісту.
Слід зауважити, що у вітчизняній літературі цьому питанню й досі надається недостатньо уваги. Але за останній час дещо вдалося зробити науковим колективам, які долучилися до створення низки концепцій громадянської освіти в Україні [1]. Вони, паралельно з дослідженнями окремих вітчизняних вчених [2], зробили важливий крок у методологічному напрямку дослідження проблем громадянської освіти й виховання. При цьому не можна не помітити, що в нашій країні значно переважає увага до проблем саме громадянської освіти. Проблеми ж політичної освіти залишаються у сфері наукових інтересів тільки окремих дослідників. Чи не єдиним винятком з цього правила є діяльність колективу лабораторії психології політичної освіти Інституту соціальної і політичної психології АПН України на чолі з І. Жадан.
Слід зауважити, що ця проблема привертає помітну увагу і дослідників країн, які в недалекому минулому належали до соціалістичного табору і, як і Україна, вирішують сьогодні багато аналогічних проблем [3]. Саме аналіз значної частини цих розвідок може допомогти виокремити найважливіші зразки прийнятного для нашого суспільства досвіду сучасних демократичних країн у вирішенні багатьох проблем засобами політичної освіти.
В країнах Західної Європи закріпилися терміни, якими позначається процес отримання знань про політику та виховання громадянської культури. Здебільшого там використовується поняття “civil education”, яке етимологічно відповідає поняттю “громадянська освіта”. Однак у деяких країнах (Австрія, Німеччина) вживається поняття політична освіта (politische Bildung). Та слід зазначити, що, незважаючи на таку різницю, в цих поняттях поєднують освітянські заходи з формування цінностей, умінь і знань громадянина, принципово важливі для відтворення й розвитку демократичних механізмів у суспільстві. Разом з тим не можна не помітити, що названі поняття нині досить широко використовуються в науковому обігу, але не є більш чи менш узгодженими з точки зору їх сутності та змісту, хоча цей аспект і важливий, і принциповий. Без чіткого визначення понять, усвідомлення їх змістовного навантаження неможливо вирішувати проблеми розбудови громадянської і політичної освіти.
Варто звернути увагу на застереження частини науковців відносно змісту поняття громадянська освіта. “Я намагався підійти до громадянської освіти досить широко. Я не можу нічого робити, доки не дізнаюсь, чим я займаюся. Є моменти, яких я не розумію і досі,” – зазначає завідуючий кафедрою політології Національного університету „Києво-Могилянська академія”, виконавчий директор фонду “Освіта для демократії” С. Кисельов [4, с. 41].
Багато хто сьогодні практично не піддає сумніву важливість та необхідність розбудови громадянської і політичної освіти. Та при цьому важко помітити узгодженість у розумінні їх сутності та співвідношення. В цьому питанні, як правило, немає одностайності, необхідної глибини й логіки аргументації не лише в середовищі вітчизняних дослідників. На цей аспект проблеми звертає увагу, зокрема, І. Жадан у статті “Психолого-педагогічні проблеми політичної освіти молоді”. Вона зазначає, що вітчизняні наука і педагогічна практика й досьогодні неоднозначно інтерпретують поняття "політична" і "громадянська" освіта. По-різному визначають їх і в країнах усталеної демократії. Якщо в американській інтерпретації поняття "громадянський" ширше, ніж поняття "політичний," то в німецькій — навпаки. Однак, незважаючи на таку різницю, серед основних завдань освітнього процесу є засвоєння політико-правових знань і навичок взаємодії, а також формування системи потреб і установок особистості, які б відповідали цінностям демократичного суспільства. Далі І. Жадан пропонує розглядати політичну освіту як складову громадянської освіти, засіб формування культури громадянськості [5, с. 91].
Погоджуючись з автором цього твердження щодо загальної постановки проблеми протиріч при тлумаченні змісту понять “політична” і “громадянська” освіта, не можу не заперечити її іншої тези – про необхідність розглядати політичну освіту як складову громадянської освіти. В реальних умовах не можна підходити до вирішення цієї проблеми, механічно встановивши ієрархію між ними. Мабуть, неправильно буде й ототожнювати ці поняття, що можна помітити в твердженнях вже згаданих авторів. Для відповіді на порушені питання необхідно детально проаналізувати сам зміст понять і на цій основі зробити висновки про їх співвідношення. Тому для початку зробимо спробу охарактеризувати сутність вказаних понять, спираючись на твердження частини провідних дослідників, які наводилися в науковій літературі.
Так, зокрема, на думку дослідників наукового колективу на чолі з академіком АПН України О. Сухомлинською, який підготував у квітні 2000 року “Концепцію громадянського виховання дітей і молоді”, громадянська освіта – це навчання людей тому, як жити за умов сучасної держави, як дотримуватися її законів, але водночас і не дозволяти владі порушувати їхні права, домагатися від влади задоволення їхніх правомірних потреб, як бути громадянином демократичного суспільства [6, с. 4].
Така концепція є певним кроком у справі теоретичного осмислення багатьох сторін розробки та втілення громадянської освіти в повсякденну практику суспільного життя в Україні. Цінним є те, що автори певну увагу приділяють методологічним аспектам проблеми. Зокрема, в концепції наведено визначення багатьох основних понять, на які спираються автори при її викладені. Так, у вступній частині наведено ґрунтовні визначення понять “громадянська освіта”, “громадянське виховання”, “громадянство”, “громадянське суспільство”, “громадянська культура” тощо. Такий підхід дає можливість зрозуміти позицію авторів та їх бачення всіх аспектів організації та здійснення громадянської освіти.
Завантажити реферат