Сторінка
11
Розповіді про роки свого навчання у Відні Г.Лагодинська представила у статті до журналу “Овид” – “Мій спогад про Софію Дністрянську” Чикаго. – Овид - 1957. – Ч.4 [56, с.372].
Після закінчення музичних студій у Відні молода піаністка повернулася в Галичину і з запалом приступила до роботи. Протягом багатьох років вона працювала вчителькою гри на фортепіано у різних філіях Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка: Станіславів (1923-1929 рр.), Дрогобич (1929-1931 рр.), Коломия (1931-1941 рр.), знову Станіславів (1941-1944 рр.).
Згадуючи тогочасне життя в Коломиї, вже в Америці, через багато років, Галина Миколаївна Лагодинська-Залеська писала: “ . люди з великою любов’ю ставилися до музики і це відчувалося увесь час та на кожному кроці. Майже не було української родини в місті чи селі, що не стояла б у тісному контакті з музичним життям. Одні співали, другі грали, інші диригували або організовували музичні імпрези – і все те з власної волі й охоти, без ніякого примусу й обов’язку – а всі разом не пропускали ні одної події, щоб участю в ній засвідчити свою любов до музичного мистецтва” [56, с.382]. “Я взялася з запалом до праці, бо й було з ким працювати. Більшість учнів були талановиті, і, що найважливіше, любили музику та пильно працювали так, що на добрі наслідки нашої обопільної праці не треба було довго чекати. Вже перші іспити і пописи показали поступи учнів, а це було заохотою і для них, і для мене до ще більшої наполегливої праці. Ще сьогодні маю в пам’яті всіх тих моїх учнів, їхній образ так виразно рисується в моїх спогадах, що інколи неначе живими бачу їх перед собою” [56, с.373].
Серед великої когорти учнів-піаністів Г.М.Лагодинської в Коломийскій філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка слід виділити таких: Маруся Витвицька-Сливинська (в США); Люба Коссак-Баб’юк (багаторічний викладач Львівської консерваторії ім.М.Лисенка); Надія Недільська (викладач Музичного інституту у Філадельфії); Леся Шипайло (в США); Юрій Новодворський (довголітній завідувач фортепіанного відділу Івано-Франківського музичного училища ім.Д.Січинського); Любомир Ковалів (піаніст з “Божої ласки”, загинув у роки війни); Ярослав Турянський (в США); Надія Корвацька (в Коломиї); Наталія Степаняк (загинула в роки війни); Дарія Михайлів-Ставнича (в Івано-Франківську), Оксана Яремич (в США) та багато-багато інших [5, с.159].
Як вчителька по класу фортепіано Г.Лагодинська давала своїм учням дуже добру підготовку, ставила перед ними високі вимоги і це проявлялося у вагомих результатах. Її педагогічна методика була спрямована на якнайширше ознайомлення учнів з музичною літературою різних епох та стилів: на кожну лекцію треба було приносити новий етюд, все нові п’єси, що привчало до самостійної праці й давало добрі навики читки нот з листа (a prima vista). Вивчали твори композиторів від Йогана Себастьяна Баха, класиків, романтиків до музики ХХ століття, українську музику, зокрема, твори Станіслава Людкевича, Василя Барвінського, Нестора Нижанківського та інших композиторів.
Окрім педагогічної діяльності Г.Лагодинська часто виступала з сольними концертами, про що свідчать афіші того часу. У газеті “Діло” за 1927 р. вміщено статтю Василя Барвінського “Концерт Галі Лагодинської”, де написано: “Першу спробу утвердитися перед публікою на самостійному концерті, що відбувся на початку грудня 1927 році у Станіславові, мала піаністка Галя Лагодинська. Її концертна програма складалася з творів: Й.Брамс “Рапсодія Es Dur№”, Р.Шуман “Новелетта fis moll”, Л.Бетховен “Соната As Dur”, Ф.Шопен “Скерцо cis moll”, декілька мініатюр українських композиторів. Цей виступ Василь Барвінський вважав цілком вдалим і висловловим побажання, щоб талановита піаністка “продовжувала свою працю і змагання на тім шляху, що особливо в початках не все вистелений рожами” [7].
Маючи закінчену музичну освіту, Г.М.Лагодинська не переставала вдосконалюватися як піаністка і тому доїжджала у Львів на лекції відомого піаніста Егона Петрі, який у 1929-1932 роках проводив у багатьох європейських містах майстеркурси, поширюючи піаністичну систему Феруччо Бузоні. Також вона багато працювала на радіо, зокрема, для запису концертних програм, зданих у 1936 - 1937 рр. до СУПроМу для радіотрансляцій [32, с.64].
На жаль, праця “на щоденний хліб” не дала змоги Г.М.Лагодинській присвятитися виключно піаністичному мистецтву, але вона часто виступала на концертах як піаністка та концертмейстер співаків-солістів, ні на мить не припиняючи своєї музично-просвітницької діяльності. Після 1944 року вона виїхала на еміграцію спочатку у Відень, а потім до Аргентини, де у Буенос-Айресі викладала фортепіано у музичній школі при монастирі оо. Василіянів. Літом 1955 року переїхала до Америки у місто Буффало. Працювала вчителькою гри на фортепіано та управителькою відділу Музичного інституту в Нью-Йорку. Восени того ж року вона вийшла заміж за відомого музикознавця, композитора, диригента, багаторічного директора Станіславівської філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка у 1921-1933 роках професора Осипа Залеського. Вони були знайомі ще з молодих років, коли їх пов’язувала спільна творча праця.
Завантажити реферат