Сторінка
10

Фортепіанне мистецтво Коломиї: історія та сучасність

РОЗДІЛ 2. ГЕНЕЗА КОЛОМИЙСЬКОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІАНІСТИЧНОЇ ОСВІТИ

2.1. Перші коломийські піаністи-педагоги

На початку ХХ століття центр музичної освіти Галичини зосередився у Вищому музичному інституті ім.М.Лисенка у Львові, заснованому у 1903 році. Цей музичний заклад був організований на основі Музичного товариства ім.М.Лисенка, яке утворилося на базі Союзу Співацьких і Музичних Товариств.

Становлення піаністичної освіти Коломиї тісно повязане з заснуванням філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка в Коломиї у 1927 році. 6 лютого цього ж року відбулися перші загальні збори, на яких було обрано директором філії Романа Рубінгера. До складу керівництва також увійшли Ірина Місюкова та Юрій Крих [85, с.3]. З ініціативи філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка в Коломиї неодноразово відбувалися різноманітні музичні заходи: концерти, презентації тощо.

Вищий музичний інститут ім.М.Лисенка у першій половині ХХ століття охопив розгалуженою мережею філій усю Галичину. Ця важлива подія знаменувала перехід української музичної культури на професійний шлях. Від самого початку заснування Коломийської філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка і протягом усього часу існування ваме тут навчалося найбільше учнів-піаністів і працювало найбільше викладачів по класу фортепіано. Фаховий рівень педагогів-піаністів постійно вдосконалювався і мав величезний вплив на розвиток фортепіанного мистецтва Коломиї в подальшому.

Сучасники згадують, що “перший концерт, проведений музичним інститутом, викликав бурю емоцій. Публіка з піднесенням вітала музикантів-виконавців” [98]. Філія набувала великої популярності серед коломиян, особливо в музичних колах.

Відкриття музичної школи на базі філії (у 1928 р.) сприяло піднесенню авторитету музичного інституту. Директором школи став Роман Рубінгер, який об’єднав навколо себе талановитих педагогів і музикантів.

Роман Павлович Рубінгер /1893 - 1964 рр./ народився у Снятині, де його батько був урядником “Снятинського Бояну”. Там закінчив місцеву школу, а згодом навчався у Львівській приватній музичній школі. Після закінчення Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові в 1921 році Роман Рубінгер приїхав у Коломию, де разом з дружиною Раїсою Дунайською брав активну участь у культурно-мистецькому житті міста [Додаток №7].

Знайомство Романа Рубінгера з Романом Ставничим, позитивно вплинуло на розвиток “Коломийського Бояну”. Перший став диригентом оркестру, а другий – диригентом хору.

У 1928 році Коломию відвідав композитор Станіслав Людкевич, який був ініціатором заснавання Коломийської філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка. Велика заслуга у відкритті першої української музичної школи в Коломиї належить Роману Рубінгеру. Він працював у ній від 1928 до 1964 року, хоча згодом філію як таку закрили, а залишилася тільки музична школа [48, с.4].

Тридцять років з 1928 по 1958 роки Роман Рубінгер був беззмінним директором музичної школи. За словами Галини Грабець: “Пан Роман в серцях людей завжди залишиться людиною-патріотом, людиною, що любила і розуміла музику та виховувала молодше покоління, підносила його таланти до найвищого рівня” [17, с.2].

Приміщенням філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка в Коломиї були дві кімнати тодішнього Народного Дому (зараз це приміщення “Музею народного мистецтва Покуття та Гуцульщини ім. Йосафата Кобринського”). Одна з кімнат була круглою, “симпатичною” [56, с.374]. Педагогів спочатку було небагато: крім директора Романа Рубінгера – вчителя гри на скрипці, працювали деякий час на початку вчительки фортепіано Анна Гісовська та Ірина Сатурська, віолончеліст Яків Козарук, який вів також музично-теоретичні предмети. З 1930 року у філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка почала плідно працювати Галина Миколаївна Лагодинська, що переїхала в Коломию з Дрогобича.

Г.М.Лагодинська належала до тих діячів української музичної культури, імена яких з ві­домих причин довгі роки замовчувалися. Про неї є лише дуже скупі біографічні відомості, вміщені у “Енциклопедії українознавства” [24], “Книзі про Надвірнянщину: Страгора” [78], “Історії Гуцульщини” Миколи Домашевського, “Біографічному словнику Прикарпаття” Володимира Полєка, “Українській музиці” Антіна Рудницького [21,67,72]. Окрему інформацію можна отримати з власних спогадів Галини Лагодинської та її чоловіка Осипа Залеського [25,56], та статті Ірини Таран “Галицька піаністка Галя Лагодинська” [79].

Відома піаністка, музична діячка, письменниця і педагог Галина Миколаївна Лагодинська /1900-1964 рр./ народилася у містечку Делятині на Надвірнянщині в поважній родині Миколи та Клавдії Лагодинських [Додаток №8].

Батько – адвокат, громадсько-політичний діяч, доктор права. Як активний член Української радикальної партії, створив у Делятині читальню “Просвіти”, а також був обраний послом до Віденського парламенту /1907-1918 рр./ та Галицького сейму /з 1913 року /. Микола Лагодинський приймав активну участь у створенні воєнізованих відділів Січових Стрільців, Загальної Української Ради, Національної Ради ЗУНР, був вельми заслуженою серед краян людиною завдяки своїй невтомній, плідній та різноманітній праці. Мати - повністю віддавала себе сім’ї, але завжди знаходила час для активної громадської діяльності, у всьому допомагаючи чоловікові.

У родині Лагодинських також підростала сестра Галі Ярослава-Олександра (1903-1936 рр.), у майбутньому відома авторка поезій та опо­відань з гуцульського життя, яка ви­ступала в літературі під псев­донімом Леся Верховинка та друкувалася в журналах “Молода Україна”, “Нові шляхи”, “Світ дитини”, що виходили у Львові в 20-х роках ХХ століття [ 21, с.484-485].

Початкову освіту дочки отримали вдома, так як батьки не хотіли посилати своїх дітей до польської школи. Вони зростали у будинку, де витав справжній український національний дух, де у великій пошані був Тарас Шевченко з його безсмертним “Кобзарем”.

Гімназійне навчання Галя Лагодинська закінчила у Львові в гімназії Святих Сестер Василіянок. Одночасно вивчала у Вищому музичному інституті ім.М.Лисенка гру на фортепіано у професора Марії Криницької, теоретичні дисципліни – у професора Станіслава Людкевича. В 1921 році вона виїхала до Відня для подальшого навчання. Музикологічні предмети студіювала у Віденському університеті та приватній му­зичній школі Кайзера, а також додатково навчалася гри на фортепіано у піаністки Софії Дністрянської (з Рудницьких), учениці знаменитих Єжи Лялевича й Еміля фон Зауера у віденській Майстершуле.