Сторінка
3

Фортепіанне мистецтво Коломиї: історія та сучасність

У висновках роботи підведено підсумки дослідження; визначено перспективи подальшої розробки питань щодо досліджуваної проблеми.

РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ФОРТЕПІАННОГО МИСТЕЦТВА КОЛОМИЇ

1.1. Культурно-мистецькі традиції Коломиї як формотворчий музичний чинник

В історію української культури місто над Прутом – Коломия увійшло передусім як важливий культурно-мистецький центр Галичини, в якому інтенсивно розвивалося музичне і театральне мистецтво, видавнича справа. Зародження фортепіанного мистецтва Коломиї було підготовлено непересічними здобутками талановитих краян не лише у сфері музики, але й інших сферах мистецтва та культури. Серед найбільших здобутків слід відмітити відкриття коломийського театру, створення української гімназії, відкриття філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка, заснування і розвиток музичних колективів і товариств.

Історія міста починається з першої половини XIII століття. Перша згадка про місто відноситься до 1240 року, хоча на думку дослідників є всі підстави вважати вік міста значно давнішим [14, с.4].

У літописі згадується, що в період Київської Русі Коломия була досить великим поселенням та важливим центром видобутку солі, приносячи чималий прибуток князівській скарбниці. Про походження назви міста збереглось багато переказів. Є згадки, що за вивіз солі платили митний збір-податок, який звався “Калима”, від якої й походить назва міста. За іншою версією - місто назване в честь угорського принца Калимона. Також існує думка, що за поселенням Заболотів чумаки, які їхали сюди по сіль, зупинялись біля річки Миї і мили кола возів від бруду. Власне, найбільш вірогідна версія про походження назви міста від потоку Мия, який тут впадає в річку Прут (оселя коло Миї) [22, с.7].

У середині XIV століття Коломию захопили польські феодали. З 1367 року вона входила до складу Молдавського князівства. У кінці XIV століття Коломия знову відійшла до Польщі й у 1395 році польський король Владислав Ягайло надав місту привілей, за яким, крім права на проведення щосуботніх торгів, зафіксовано герб Коломиї: на червоному полі коронована голова орла. Однак у різних гербовниках та на міських печатках ХІХ – початку ХХ ст. зображення у гербі трансформувалося у половину орла [19, с.125].

У 1405 році місто дістало війтівство. Майже одночасно Коломия одержала Магдебурзьке право.

Місто росло і розвивалось. Осівши на протилежному правому березі річки Чорний потік, Коломия стояла на пограниччі Польщі, Угорщини та Волощини, і тому постійно була ареною не тільки міждержавних конфліктів і грабіжницьких нападів, але й об`єктом меркантильних стосунків.

Внаслідок посилення турецької агресії та польсько-турецьких війн XVI-ХVII століть Коломия не раз зазнавала руйнувань. Жахливий напад на місто вчинила турецька орда в 1589 році: майно було майже повністю спалено, а населення знищено або поневолено.

Після такої руїни Коломию потрібно було відбудовувати заново. Враховуючи природну незахищеність перед нападами чужинців, місто було перенесене далі на північ, на територію теперішнього центру. Коломия поступово починала відроджуватися – на початку ХVІІ століття тут було 8 цехів, налічувалося понад 200 ремісників, в т. ч. 150 пекарів, 10 гончарів, 11 кушнірів, 7 кравців, 12 шевців, 8 різників, 8 бондарів, 13 ремісників різних спеціальностей — слюсарі, римарі, ковалі, столяри становили окремий змішаний цех. Крім них, налічувалося ще 50 варників солі. Великими підприємствами були 2 водяні млини на Пруті. Багато міщан чумакувало. Вони, орендуючи соляні джерела на околицях Коломиї, виварювали сіль і вивозили її на Волинь, Київщину, Литву та інші місцевості [42, с.5].

В розвитку економіки міста велику роль відігравала торгівля. Коломия мала особливі привілеї, які забороняли купцям під загрозою втрати товару торгувати по селах, а виключно тільки в місті. Крім того, купцям категорично заборонялося обминати Коломию.

У 1772 році після першого поділу Польщі більша частина території покутських земель разом з Коломиєю, відійшли до Австрії. Ця подія позначилася на житті міста: від Коломиї відійшли села, податки з яких вона використовувала на свої власні потреби. За новим адміністративним поділом 1781 року Коломия була включена до Станіславської округи і частково втратила свої колишні функції повітового центру. До чотирьохсотлітньої полонізації краю додався новий австро-німецький вплив, і на околицях міста почали виникати німецькі колонії. Вже з 1803 року поблизу Коломиї 40 німецьких колоністів заснували поселення Маріямгільф, у 1918 році — виник Багінберг, а у 1933 році — Вінщентівка.

В 30-х роках ХІХ століття серед прогресивної частини коломийської інтелігенції твердо сформувалася думка про нагальну потребу відродження української мови, народних звичаїв, культури. Цьому сприяли погляди Маркіяна Шашкевича, Якова Головацького та Івана Вагилевича – творців виданої у 1837 році збірки “Русалка Дністровая”, ідеї якої знаходили в Коломиї найпалкіших прихильників і однодумців. Цей період заклав основи культурно-мистецьких традицій Коломиї. Саме тоді, після так званої “весни народів” 1848 року, в місті заходом о.Івана Озаркевича під назвою “Дівка на відданню, або На милуваннє нема силуваннє” була поставлена п`єса Івана Котляревського “Наталка Полтавка”. Прем`єра вистави відбулася 27 травня 1848 року, викликавши нечуваний ентузіазм не тільки серед українського населення, а й загальноміської публіки, до якої належали німецькомовні австрійці, чехи, поляки та інші [65, с.2].

Мистецьким керівником, режисером цієї події і всіх наступних вистав був австрійський офіцер-поручник Алоїз Ляйтнер, а виконавцями - активісти українського національно-культурного руху в Коломиї. Вистава мала винятковий успіх. Із скупих свідчень сучасників – уривок з листа Йосафата Кобринського до Якова Головацького: “С театру іду і зо мною кілька сот Русинів самих веселих. Не набувбисся на руском дивалі. Чудо не ігра. То інше діло чудо рідне слово, видіти народноє действіє .” [66, с.287].

До 1850 року коломийський аматорський театр продовжував виставляти переробки о.Івана Озаркевича, поступово перетворюючись з аматорського товариства в Коломиї на професійну мандрівну трупу. Не дивлячись на те, що діяльність цього театру в місті обмежувалась трьома роками /1848-1850/, для історії театральної культури краю це було непересічним явищем, що дало поштовх розквіту Коломийського професійного театру у ХХ столітті, де сформувався талант відомого актора українського кіно Василя Симчича.