Сторінка
11

Зовнішня політики Німеччини наприкінці ХХ ст. її роль в євроатлантичному просторі, сучасні зовнішньополітичні відносини з Україною

Висновок

Обрання федерального канцлера Г. Шредера 27 вересня 1998 р. символізувало “новий дух” і “інший період” розвитку, кінець колишньої епохи консерваторів і надії на зміни не тільки для німців, але й для всіх жителів Європи. Багато жителів самої Німеччини, голосуючи за Шредера, порахували, що він краще захистить ідеї Л.Ерхарда й соціального ринку, чим колишній канцлер Гельмут Коль. Уряд Шредера, як це передбачалося, повинне було забезпечити продовження об'єднання Європи і єдність Німеччини. Багато європейців, пам'ятаючи про часи Третього рейха, насправді небагато побоюються об'єднаної Німеччини, тому їм потрібна не Європа під керуванням Німеччини, а європеїзована Німеччина. Однак для збереження провідної ролі Німеччини в розвитку європейського процесу мають бути серйозні внутрішні перетворення на шляху подальшої консолідації країни.

Німеччині потрібні зміни в тій моделі соціального ринкового господарства, що успішно розвивалася аж до недавнього часу, але в умовах глобалізації виявляється неефективною. Примітно, що Німеччина у своїй політиці реформ орієнтується не на досвід США, а в першу чергу на практику інших країн-побратимів по ЄС. У європейському досвіді сучасних реформ є дві альтернативи: консерватизм - «блейеризм» у Великобританії або соціалізм - «жоспенизм» у Франції. Шредер у своїй макроекономічній політиці опирається, головним чином, на досвід двох вищезгаданих країн. Франція тут служить зразком подібної з Німеччиною моделі соціального ринку, а Великобританія - успішного сполучення консерватизму й лейборизму.

Шредер свого часу проголосив програму руху Німеччини до ринкової економіки, відновлення втрачених конкурентоспроможних позицій країни. Шредер обіцяв німцям Neue Mine (Новий центр), соціалізм, дружній бізнесу, або капіталізм із серцем. Лібералізм в економіці повинен був забезпечити:

- зниження податків на компанії;

- гнучкість на ринку праці й зміна тривалості робочого дня;

- скорочення витрат на оплату праці;

- модернізацію суспільного сектора економіки.

Проте, консервативним, по суті, поглядам Шредера серйозно заважала позиція колишнього міністра фінансів - Оскара Лафонтена, прозваного за свої ліві погляди “червоним Оскаром”. Лафонтен продовжував дотримуватися філософії перерозподілу благ в економіці й вважав, що Німеччині загрожує не дефіцит конкурентоспроможності, а незначний внутрішній попит, який можна підняти за рахунок збільшення державних витрат. Перебуваючи під впливом Лафонтена, Шредер повернув свій курс із колишніх центристських позицій вліво. У результаті в перші місяці діяльності Шредера Німеччина, скоріше, відмінювалася до колишнього, лише ледве модернізованої моделі соціального ринку, використовуючи досвід Франції. Однак це не привело до поліпшення економічної ситуації в країні. Здатності Шредера по оздоровленню економіки й створенню нових робочих місць були поставлені під сумнів. Фактично, його курс на надмірну соціальну орієнтацію став терпіти крах. У результаті Шредер відмовився від послуг “червоного Оскара” і став більше консервативним.

Новий міністр фінансів підготував програму консервативних перетворень німецької економіки. Основними положеннями нового курсу економіки Німеччини стали:

- податкова реформа: скорочення ставки податку на прибуток компаній з рівня 45% до 30% в 2005 р.;

- скорочення витрат федерального бюджету на 16,7 млрд. дол.;

- скорочення пенсійних витрат держави й введення податкових пільг для приватних пенсійних заощаджень;

- створення гнучкого ринку праці, заохочення зайнятості й зміна колишньої системи колективних угод працівників і роботодавців.

У центр програми оздоровлення ситуації в німецькій економіці поставлені податкові реформи й реформа державних витрат. Передбачалося, що скорочення рівня податкового тягаря дасть компаніям виграш у розмірі 6 млрд. дол., що може бути пущене на нові інвестиції в приватному секторі.

Головною же небезпекою сучасної Німеччини залишається проблема безробіття (близько 10,2% економічно активного населення) внаслідок неконкурентоспроможного, негнучкого ринку праці. Діюче дотепер трудове законодавство Німеччини робить німецьку робочу силу самою дорогою у світі й не заохочує працевлаштування безробітних. Хоча Німеччина має висококваліфіковані трудові ресурси й одну із кращих у світі систему освіти, негнучкий ринок праці є серйозною перешкодою для економічного росту країни. Підприємці через тверде регулювання ринку праці не зацікавлені створювати нові робочі місця, особливо в найбільш передових галузях, робоча сила, захищена гарантіями, не зацікавлена ефективно трудитися. У багатьох випадках роботодавцям набагато вигідніше запрошувати малоосвічених іноземних робітників, чим користуватися послугами висококваліфікованого, але дорогого німецького персоналу.

Сучасна програма реформ має й певні недоліки. Скорочення податкових платежів німецьких компаній усього на 6 млрд. дол. навряд чи можна вважати достатньою допомогою економічному росту, а в політику субсидій збитковим галузям економіки при цьому не було зроблено або помітних змін. По суті справи до банкрутства йде й пенсійна система країни.

Перехід Німеччини від социально-ориентированной економіки до справді ринкового смог би, імовірно, вирішити головні проблеми її національного господарства. Зниження ролі держави й орієнтація на ринкові механізми, продовження політики приватизації й дерегулирования, закриття збиткових виробництв, скорочення державного бюджету, скасування субсидій і зниження податків допомогли б значно оздоровити німецьку економіку, залучити в неї закордонні інвестиції. Якщо Німеччина вчасно не реформується, то дуже сильно ризикує поступитися свої поки ще міцні позиції найближчим конкурентам - провідним європейським країнам, Японії й США. Більше того, вона навіть може незабаром програти за рівнем виробництва наукомісткої продукції бурхливо, що розвиваються країнам, Південно-Східної Азії.