Сторінка
6

Зовнішня політики Німеччини наприкінці ХХ ст. її роль в євроатлантичному просторі, сучасні зовнішньополітичні відносини з Україною

Серед 174 конвенцій, прийнятих на сьогоднішній день РЄ, треба, зокрема, назвати Європейську конвенцію про захист прав людини й основних воль, Європейську конвенцію про запобігання катувань і принизливого звертання або покарання (конвенція проти катувань), Європейську соціальну хартію, Європейську культурну конвенцію, Рамкову угоду про захист національних меншостей і Конвенцію про захист прав людини в області биомедицини. Скарги на порушення прав людини можна подавати в постійно діючий Європейський суд по правах людини, що почав функціонувати 3 листопада 1998 р.

1 січня 2000 м іспанець Хиль Роблес зайняв новий пост комісара РЄ по правах людини.

Германія, що вступила в РЄ в 1950 м, активно співробітничає з Радою Європи на всіх рівнях при здійсненні його програм. Поряд із Францією, Великобританією, Італією й Росією Німеччина є одним з п'яти найбільших донорів РЄ. Її частка в бюджет організації становить 12,8 проц. (близько 45 млн. марок в 2000 р.). Поряд з матеріальним внеском значення має й ідейний внесок.

Головні цілі РЄ - підтримка прав людини, демократії й правової держави - мають однакову важливість. Поряд із цим Німеччина особливо зацікавлена в підтримці процесу перетворень у нових державах-членах.

Тому постійний представник Німеччини в РЄ є також головою "групи доповідачів з питань демократичної стабільності", що займається специфічними проблемами молодих демократичних держав і, зокрема, готовить рішення Комітету міністрів про допомогу у формі всіляких програм. Однак на тлі стагнації фінансових засобів необхідно провести інтенсивний аналіз співвідношення витрат і користі.

Германія використала головування в Комітеті міністрів (з початку листопада 1997 р. по початок травня 1998 р.) для того, щоб внести свої пріоритети в діяльність РЄ, зокрема, провести захід, що став продовженням Стокгольмської конференції проти сексуальної експлуатації дітей.

Віхами в області захисту прав меншостей стали Рамкова угода про захист національних меншостей і Європейська хартія регіональних мов і мов національних меншостей, ініціативи, реалізації яких у свій час значною мірою сприяла Німеччина. Обидва документи набули чинності в 1998 р. Федеральний уряд як і раніше прагне до того, щоб підвищити роль німецької мови в повсякденній діяльності РЄ (офіційні мови РЄ англійський і німецький). У цей час поряд із засіданнями Комітету міністрів і конференцій на рівні міністрів на німецьку мову - за бажанням - переводяться й засідання комітетів. В 1998 р. РЄ при фінансовій підтримці германського Мида видав на трьох мовах (німецькому, англійському, французькому) збірник всіх своїх конвенцій. Довгостроковою метою залишається перетворення німецької мови в третю офіційну мову РЄ. Для цього, однак, потрібно, щоб дві третини держав-членів погодилися внести відповідні виправлення в устав організації.

Завдяки Конвенції про єднальні процедури й третейське виробництво в рамках ОБСЄ, що з'явилася в результаті германо-французької ініціативи, ОБСЄ має можливості для мирного врегулювання спірних питань. Ця конвенція була відкрита для підписання наприкінці 1992 р., 5 грудня 1994 р. вона набула чинності. На сьогоднішній день її підписали 25 держав. Створений на базі цієї конвенції Єднальний і третейський суд розташований у Женеві.[2]

Той факт, що в області прав людини ОБСЄ розробила далеко, що йдуть зобов'язання, - які, хоча й не носять обов'язковий-правовий характер, роблять досить сильне, політично сполучний вплив, оскільки вони були прийняті в результаті консенсусу, - відповідає інтересам Федеративної Республіки. З метою безперервного спостереження за тим, як дотримуються норми ОБСЄ в області прав людини, регулярно проводяться зустрічі, у ході яких критично й відкрито, обговорюється положення із правами людини в державах-учасниках.

Верховний комісар по справах національних меншостей, чий пост був створений за рішенням Хельсинкской зустрічі у верхах в 1992 р. при рішучій підтримці Німеччини, покликаний у максимально ранній строк виявляти потенційну зону етнічної напруженості й, проводячи прямі консультації із зацікавленими сторонами, сприяти її ослабленню й ліквідації.

На будапештській зустрічі у верхах (грудень 1994 р.) удалося прийняти кодекс поводження, у якому діюча заборона на застосування сили конкретизується нормами демократичного контролю збройних сил і їхнього використання як усередині держав, так і за їхніми межами, прийнята також заява про принципи нерозповсюдження зброї масової поразки.

Шредер, як і його попередник, розумів, що залучення в ЄС своїх колишніх комуністичних сусідів - у стратегічних інтересах Німеччини. Він допоміг їм переконати нерішучих французів.

Спірною є підтримка Шредером і Фішером клопотання Туреччини про вступ у ЄС. Хоча ця країна у Федеративній Республіці досить непопулярна, вони висували аргумент, що ЄС, прийнявши у свій склад мусульманську країну, що граничить із неспокійними регіонами, такими, як Кавказ і Близький Схід, виграє в стратегічному відношенні. Без їхньої підтримки ЄС не став би ухвалювати рішення щодо початку переговорів по питанню вступу Туреччини.

Найбільшою помилкою Шредера є характер відносин, які він установив із Францією. При канцлері Гельмутові Колі (Helmut Kohl) тісні відносини із Францією у всьому, що стосувалося ЄС, урівноважувалися тісними трансатлантичними зв'язками в питаннях безпеки.

Але після того як в 1995 році президентом став Жак Ширак (Jacques Chirac), а Гельмут Коль був змушений в 1998 році піти у відставку, германо-французькі відносини розладналися. Наслідки були очевидними: в 2000 році, під час саміту ЄС у Ніцці, відсутність координації між Німеччиною й Францією було причиною того, що на саміті, що затягся більш ніж на чотири дні, практично не було знайдено будь-яких переконливих компромісів.