Сторінка
1

Зовнішня політики Німеччини наприкінці ХХ ст. її роль в євроатлантичному просторі, сучасні зовнішньополітичні відносини з Україною

Зміст:

Вступ. 3

Розділ І. Інституційні аспекти зовнішньої політики Німеччини наприкінці ХХ ст. 4

1.1. Загальногосподарські прийоми формування політики. 4

1.2. Вихідні механізми законодавчого процесу. 6

Розділ ІІ. Роль німеччини в евроатлантичному просторі10

2.1. Німеччина і НАТО 10

2.2. Німеччина і ЄС 11

2.3. Персоналії Коля і Шредера у західно-європейській інтеграції 22

Розділ ІІІ. Зовнішньополітичні відносини з Україною25

3.1. Геополітичні тенденції 25

3.2. Соціально-економічні реалії 34

3.3. Очікування в контексті демократичної трансформації України. 40

Висновок. 42

Список використаної літератури. 45

Вступ

Відхід Герхарда Шредера з поста федерального канцлера знаменує кінець епохи, що тривала сім років - з вересня 1998 року, коли лідер соціал-демократів виграв вибори в бундестаг і перемінив на пості глави уряду "об'єднувача країни" Гельмута Коля.

При Шредері Німеччина розпрощалась із багатьма стереотипами. Наприклад, з тим, що в зовнішній політиці треба завжди й скрізь орієнтуватися на Сполучені Штати. Як виявилося, це зовсім не обов'язково. Напередодні війни в Іраку Шредер був одним з лідерів "табору миру" - поряд з Жаком Шираком і Володимиром Путіним. Якби у влади стояли християнські демократи, то німецькі солдати, цілком можливо, відправилися б в Ірак. І зараз виконували б там "союзницький борг" перед Вашингтоном. І гинули - поряд з американцями й англійцями.

Сполучені Штати так до кінця й не простили канцлерові його "іракський демарш". Зате німецькі виборці цей демарш повною мірою оцінили. Саме завдяки своєму "пацифізму" Шредер під час виборчої кампанії зробив чудо - за лічені тижні ліквідував дивовижне відставання від тодішнього вождя правих Едмунда Штойбера. І в підсумку виграв вибори - фантастичним фінішним ривком.

Через три роки, восени 2005-го, чудо ледь не повторилося. Коли починалася передвиборна кампанія, розрив між шредерівською СДПГ і християнськими демократами Ангели Меркель був катастрофічним. А в підсумку виявився мікроскопічним – тобто 0,8 відсотка голосів. Ще б пари тижнів мітингів, зустрічей з виборцями, теледебатів - і Шредер напевно вирвався б уперед. І одержав право формувати уряд. І залишився б канцлером. І тому Герхард Шредер іде.

Канцлера загубила економіка. Будучи соціал-демократом, тобто лівим, він був змушений проводити непопулярні реформи - праві по своїй суті. Наприклад, скоротити допомогу з безробіття й інші соціальні виплати, підвищити пенсійний вік. Виборці цього не зрозуміли. Шредер просив їх набратися терпіння - почекати, коли перетворення почнуть приносити плоди. Але терпіння не вистачило. Німці більше не вірили в соціал-демократів. І навіть харизма канцлера вже не могла врятувати ситуацію.

Для Росії відхід Герхарда Шредера - втрата. Його сміло можна назвати русофілом. І справа тут не тільки в особистій дружбі із президентом Путіним. Про відношення Шредера до Росії найкраще свідчила не інтенсивність його самітів з "другом Володимиром", а те, що він вирішив удочерити російську дівчинку - трирічну Віку із Санкт-Петербурга.

Розділ І. Інституційні аспекти зовнішньої політики Німеччини наприкінці ХХ ст.

1.1. Загальногосподарські прийоми формування політики

Обов'язковою правовою основою життя будь-якої країни є її конституція. Цією конституцією для Німеччини є Основний закон, що містить ряд норм, яким економічний порядок повинен відповідати. Цей закон визначає наступні основні рамки для формування економіки:

· Гарантує право на вільний розвиток особистості й забезпечує волю споживання, волю підприємництва, волю виробництва й торгівлі, волю конкуренції;

· Захищає від дискримінації по полових, расових, релігійних і інших ознаках;

· Гарантує волю утворення профспілок і об'єднань роботодавців;

· Гарантує волю переміщення особистості, і не тільки на території своєї країни, але й гарантує право на вільну еміграцію;

· Гарантує волю вибору професії й робітника місця, а так само особисту волю пересування;

· Гарантує приватну власність, у тому числі й на засоби виробництва, але так само й зобов'язує власника до соціального користування власністю;

· Уможливлює в певних умовах передачу земельної власності, природних ресурсів і засобів виробництва в суспільну власність;

· Розподіляє фінансово-політичні повноваження між федераціями, землями й громадами;

· Являє собою основу глобального керування, що передбачає законом про сприяння стабільності й росту в економіці.

Таким чином, Основний закон містить велику кількість фундаментальних прав і правових норм, які гарантують основні економічні права. Він визначає сполучення гарантій волі на користування індивідуальними правами з обмеженням воль у рамках системи, що компенсує, регульованою соціальною державою. Тим самим Основний закон виключає як некероване, із соціальної точки зору, ринкове господарство, так і всякий різновид економіки, керованої державою.[3]

Основний закон визначає основні права й волі, але крім нього існує велика кількість інших законодавчих актів, службовців правовою основою економічного й соціального порядку Німеччини. Основними з них є закон проти обмеження конкуренції, закон про Німецький федеральний банк, закон про кредитну систему, закон про тарифні договори, закон про зовнішню торгівлю, закони про соціальне страхування, сільськогосподарські закони про ринковий порядок.