Сторінка
9

Зовнішня політики Німеччини наприкінці ХХ ст. її роль в євроатлантичному просторі, сучасні зовнішньополітичні відносини з Україною

3.2. Соціально-економічні реалії

У стратегічному курсі на прискорення суспільно-політичного розвитку однаково важливими є як завдання державного будівництва, так і підтримка активності громадян, форм їх самоорганізації. Особлива роль належить політичним партіям як сполучній ланці між громадянським суспільством і державою. Вони покликані представляти та реалізовувати інтереси різних соціальних верств через участь в органах влади, сприяти формуванню і вираженню політичної волі громадян, впливати на суспільну думку.[7]

На 1 березня 2006 р. в Україні зареєстровано 110 політичних партій. Водночас, незважаючи на їх кількість, є підстави констатувати, що партійна система в Україні ще не досягла належного ступеня зрілості. Зростання кількісних показників у її формуванні продовжує домінувати та не переходить у відчутні якісні зміни. Як правило, це наслідок того, що переважна більшість партій створювалася не для представництва певних соціальних груп та вираження їхніх інтересів, а на основі загальних, надто абстрактних, світоглядних концепцій або для проведення своїх кандидатів у представницькі органи влади, реалізації корпоративних чи особистих амбіцій.

Маючи зовнішні формальні атрибути, такі партії характеризуються незначною (за європейськими стандартами) чисельністю, відсутністю сталого електорату та стабільних зв'язків з ним, виразного ідеологічного обличчя та організаційної згуртованості. Показово, що з більш ніж сотні зареєстрованих в Україні політичних партій лише шість мають свої осередки у більшості районів та міст держави.

Із зазначених та інших причин у партійному середовищі тривають розколи, посилюються тенденції до авторитаризму, згортання внутрішньопартійної демократії.

Складається парадоксальна ситуація: переважна більшість партій є самодостатніми, незалежними від суспільства інституціями, все призначення яких полягає у забезпеченні доступу до влади їхніх лідерів. Останнім часом набуває популярності новинка у політичних технологіях - так звані віртуальні партії, видимість існування яких створюється і підтримується засобами масової інформації. Відірваність від суспільних верств, превалювання інтересів партійних еліт над інтересами виборців зумовлюють кон'юнктурну політичну поведінку партій і, як наслідок, низький рівень довіри до них населення.

Рівень довіри населення України до політичних партій *

Повністю не довіряю 44 %

Скоріше не довіряю 27 %

Важко відповісти 18 %

Скоріше довіряю 9 %

Повністю довіряю 1 %

Немає відповіді 1 %

_

* За даними всеукраїнського репрезентативного опитування,

проведеного Українським інститутом соціальних досліджень та

Центром "Соціальний моніторинг" (грудень 2006 р.).

Позиція Президента України полягає у тому, що держава повинна сприяти діяльності партій незалежно від їхнього ставлення до влади - однак тільки тих, які є справді масовими, виражають інтереси великих соціальних груп, діють в рамках Конституції та законів України.

Необхідними передумовами піднесення ролі партій до рівня повноцінних суб'єктів політичної системи є їх консолідація та розвиток регіональних структур, забезпечення партіями в сукупності реального представництва всього спектра політичних інтересів суспільства, активізація їх участі у політичному житті, зокрема виборах.

Цими міркуваннями продиктовані пропозиції, внесені Президентом України до Закону "Про політичні партії в Україні". Усвідомлюючи нагальну необхідність його прийняття, Глава держави готовий іти на компроміс, але до певної межі, щоб закон не перетворився на інструмент дальшого відриву політичних партій від суспільства.

Проблеми партійного будівництва та створення відповідного законодавчого поля набувають особливого значення у зв'язку з наступними виборами до Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування. Вони мають стати важливим кроком у розвитку демократії, зміцнити підгрунтя для реформування політичної системи.[4]

Головними питаннями, які повинні при цьому вирішуватися, є:

- чітке політичне структурування парламенту, передусім формування стійкої парламентської більшості, здатної забезпечувати ефективну законотворчу діяльність у взаємодії з Урядом;

- забезпечення максимального представництва інтересів соціальних груп та регіонів;

- підвищення політичної активності та правової культури громадян, стимулювання процесів формування громадянського суспільства.

Необхідна передумова досягнення зазначених цілей полягає у відповідності виборчої системи суспільно-політичним реаліям України.

Нині більшість лідерів політичних партій, представлених у Верховній Раді, вважає, що наступні вибори до парламенту та органів місцевого самоврядування повинні відбуватися за пропорційною системою, оскільки вона, на їх думку, сприятиме зміцненню та консолідації партій, структуруванню парламенту і суспільства, формуванню політично відповідальних парламентської більшості та Уряду.

Однак факти свідчать про інше. Саме спроби застосування елементів пропорційної виборчої системи у 1993 р. та запровадження змішаної виборчої моделі у 1997 р. надали імпульсу зростанню кількості політичних партій, яке не супроводжувалося якісними позитивними змінами.

Динаміка створення політичних партій у 1992-2000 рр. *

1992 - 6

1993 - 16

1994 - 5

1995 - 3

1996 - 5

1997 - 10

1998 - 13

1999 - 24

2000 - 19

_

* За даними Міністерства юстиції України.

Не можна без застереження сприймати на віру і твердження, що тільки пропорційна виборча система є запорукою демократичного розвитку держави. Така виборча модель справді застосовується у більшості європейських країн. Однак у США, Канаді, Великій Британії, Японії, Австралії віддають перевагу мажоритарній системі. В Італії торік було проведено референдум, 73 % учасників якого висловилися за повернення від пропорційної виборчої системи до мажоритарної.

У багатьох країнах Східної та Південно-Східної Європи, а також європейських державах, що входили до складу СРСР, вибори до вищих законодавчих органів відбуваються за змішаною системою. У цьому прослідковується певна закономірність, зумовлена схожістю національних та соціально-політичних особливостей перехідних суспільств, до яких належить і Україна. Головна з них - в інтенсивності процесів трансформації соціальної структури, що потребує адекватного відображення у політико-правових системах. За таких умов пропорційна виборча система не забезпечує відповідного представництва інтересів соціальних верств у структурах влади, тому перевага віддається змішаній системі.

Президент України В.Ющенко поділяє думку відомих правників про те, що немає абсолютно "добрих" чи "поганих" виборчих систем, у кожної з них свої переваги і вади. Головний критерій при оцінці виборчої системи - її відповідність суспільним реаліям. В Україні, де політичні партії слабкі, охоплюють незначну частку населення і не користуються достатньою його довірою, запровадження пропорційної виборчої системи означало б принесення волевиявлення громадян у жертву партійним інтересам та амбіціям політиків.