Сторінка
10

Зовнішня політики Німеччини наприкінці ХХ ст. її роль в євроатлантичному просторі, сучасні зовнішньополітичні відносини з Україною

Вирішення завдань, пов'язаних із європейською інтеграцією України, утвердженням соціально орієнтованого структурно-інноваційного шляху розвитку, може здійснюватися лише поетапно.

Перший етап - 2002-2004 рр. Його основною метою було - зміцнення конкурентоспроможності вітчизняної економіки, створення сприятливих умов для накопичення інвестиційних ресурсів, істотне розширення внутрішнього попиту й утвердження на цій основі надійної стабілізації та сталого зростання.

При цьому слід ураховувати, що екстенсивні чинники, які забезпечували економічне зростання у 2000-2001 рр. (використання наслідків глибокої девальвації гривні в 1997-1999 рр., завантаження виробничих потужностей, що простоювали в роки економічної кризи, сприятлива зовнішньоекономічна кон'юнктура),значною мірою вичерпані. Щоб не допустити нового падіння виробництва, потрібна ефективна політика держави (виконавчої та законодавчої влади), яка повинна забезпечити у 2002-2004 рр. закріплення щорічних темпів зростання ВВП на рівні не менш як 5-6%, інвестицій в основний капітал -10-12, інфляції -7-9, реальних доходів населення - 6-7%. У цей період необхідно завершити формування базових інституцій ринкової економіки, створити середовище здорової та ефективної конкуренції.

Головним у соціальній сфері є зниження рівня бідності та зменшення диференціації доходів населення за рахунок посилення адресності соціальної підтримки, стимулювання випереджаючих темпів зростання заробітної плати. Водночас відчутне поліпшення життя людей можливе лише за умови успішного функціонування та розвитку реальної економіки.

Другий етап - 2005-2011 рр. передбачає комплексну модернізацію підприємств, утвердження принципів і механізмів структурно-інноваційної моделі розвитку та формування базових засад соціально орієнтованого ринкового господарства. За ці роки необхідно довести річні темпи зростання ВВП до 6-6,5%. Водночас мають залишатися високими (до 10-12%) темпи зростання інвестицій в основний капітал.

Середньорічний рівень інфляції слід знизити до 3-5%. Зберігатиметься високий рівень зростання реальних доходів населення - у межах 6,5-7% за рік.

Подані прогнози першого та другого етапів економічної динаміки характеризують оптимістичний варіант розвитку української економіки. Відповідно до цього сценарію Україна матиме сприятливі передумови розвитку економіки і на віддаленішу перспективу.

3.3. Очікування в контексті демократичної трансформації України

Наявний інструментарій економічної політики, який сформовано в попередній період, не націлений на забезпечення якісних перетворень - інноваційного розвитку, оновлення структури виробництва, подолання глибокої диференціації доходів та ін. У межах нинішньої моделі розвитку широкомасштабна модернізація національної економіки просто неможлива. Потрібні суттєві зміни в механізмах трансформаційних процесів, їх системне оновлення - тобто осмислений перехід до інституційної моделі ринкових перетворень, поєднаних з елементами ефективного державного регулювання.

На попередньому етапі реформ здійснювався демонтаж (через механізми лібералізації) державно-адміністративної системи управління. Нині ставиться нова мета - формування сильної держави, активізація її регулюючої функції і водночас здійснення такої політики, яка б не лише зберегла, а й істотно посилила ринковий вектор розвитку, надала йому більшої орієнтації на кінцевий результат.

Такі акценти нової стратегії цілком укладаються в загальний контекст світового розвитку. Нині повсюдно переосмислюються роль і місце держави в здійсненні трансформаційних процесів. Водночас слід ураховувати й інші аспекти цієї проблеми. Шлях, на який розвиненим країнам потрібно було кілька століть, Україна має пройти в максимально стислі терміни.[4]

Досвід держав, які здійснювали глибокі перетворення, засвідчує, що реальний успіх трансформаційних процесів можливий лише тоді, коли реформи та їхні результати відповідають інтересам і сподіванням широких верств населення, а тому отримують достатню суспільну підтримку. Отже, при визначенні нової стратегії потрібні максимальний політичний консенсус, суспільні консолідація і згода щодо основних цілей цієї стратегії та механізмів її реалізації,базових засад. Це також дуже важливо з погляду зміцнення демократичних інститутів та послідовного розвитку громадянськогосуспільства.

Без опори на таку довгострокову стратегію, яка б ураховувала,з одного боку, об'єктивні закономірності суспільного прогресу, а з іншого – сучасні соціально-економічні та геополітичні реалії і водночас користувалася високою довірою й підтримкою народу, економічна політика будь-якого уряду, як і держави загалом, не матиме перспективи. У зв'язку з цим економічна стратегія наступного періоду має бути максимально прагматичною, вільною від політизації, ідеологічних схем та стереотипів.

Пріоритетність інтеграції України в ЄС не повинна вступати у протиріччя з іншими стратегічними напрямами зовнішньополітичної та економічної діяльності держави. Всі вонимають бути підпорядковані стратегічній меті – європейській інтеграції. Зберігають своє значення розвиток та поглиблення взаємовигідних зв'язків з Росією. Так само велика увага буде приділятися співробітництву з США.

Активно розвиватимуться відносини з країнами СНД, Центральної та Південно-Східної Європи, особливо з Німеччиною.[5]

Оскільки в Україні відбулася кардинальна зміна багатьох речей. Президент і значна частина керівництва є прихильниками активного руху до членства України в НАТО. Помаранчева революція продемонструвала, що українське суспільство хоче жити саме за стандартами, які сповідують держави НАТО. Уперше на політичній палітрі України появилася програма Української народної партії, в якій чітко записано, що вона працюватиме над забезпеченням членства України в НАТО. Тобто у нас з’явилися політичні сили, які зможуть донести правду про те, що членство України в ЄС і НАТО — величезний плюс для сучасної Росії. У цій ситуації Україна як член НАТО матиме винятково позитивний вплив для Росії, тому що наявність багатьох сімей, які мають родинні зв’язки із російськими сім’ями, означатиме, що Україна буде тим фактором, який ніколи не дозволить, аби в рамках НАТО проявлялися якісь необгрунтовані антиросійські настрої. Якраз така філософія має утверджуватися — на засадах співробітництва, а не конфронтації, як було колись.