Сторінка
1

Регіональні інтегральні процеси на терені пострадянського простору

Зовнішня торгівля в рамках СНД фактично перестала бути геополітичним напрямом для Азербайджану і Вірменії, близькі до цього і Грузія, Казахстан, Киргизстан, Україна. Для Росії ці критерії, на наш погляд, можна застосувати лише відносно через дуже високу частку енергоносіїв у структурі її експорту. Приміром, питома вага експорту будь-якої країни ЄС до інших країн цього регіону складає в середньому 61% (але не менше 50% загального обсягу), а Бельгії, Нідерландів, Іспанії, Португалії - 70-80%. Взаємозалежність країн СНД у зовнішній торгівлі подекуди вже не є стратегічною. Зіставлення цих показників свідчить про те, що "тіснота" господарських зв'язків між країнами всередині СНД приблизно в 1,5-2 рази нижча, ніж в ЄС. Отже, аналізуючи інтеграційні процеси в рамках СНД, слід брати до уваги дію механізму структурної деформації і економічної дезінтеграції. Розв'язати проблеми, що постали, на мікрорівні неможливо, для цього потрібні принципово нові макропідході.

Така ситуація обумовлюється, по-перше, значними відмінностями між учасниками СНД, до якої входять і європейські держави (Україна, Білорусь), і азіатські (Узбекистан, Туркменистан), що розташовані одна від одної на величезній відстані. Тому цілком природно, що інтеграційний процес у межах Співдружності спирається на субрегіональні інтеграційні модулі, які оптимально враховують такі чинники: географічна близькість, спільність проблем, сталі господарські й культурні зв'язки, нинішній стан взаємної торгівлі. По-друге, як показує досвід трансформаційних економік, пріоритет в інтеграції, в центрі якої знаходиться суб'єкт господарювання, призводить до втрати ринків збуту. По-третє, низька і безперервно знижувана ефективність виробництва в країнах СНД. У 1997р. обсяг ВВП (у постійних цінах) склав у Азербайджані - 40%, Вірменії - 55, Білорусі - 72, Грузії - 30, Молдові - 36, Росії - 59% рівня 1989 р.; Казахстані - 63%, Киргизстані - 60, Узбекистані - 87, Україні - 42% рівня 1990 р.

Показово, що майже всі країни СНД переважну частину своїх експортно-імпортних операцій здійснюють з Росією і лише в невеликих обсягах - із сусідніми державами. Наприклад, понад 90% експорту та імпорту Білорусі припадає на Росію і Україну; Молдова торгує переважно з Росією, Україною і Білоруссю (понад 90% товарообігу з країнами СНД); Киргизстан імпортує здебільшого з Росії (32%), Казахстану (31%) та Узбекистану, а експортує - в Росію (35%), Узбекистан (26%), Казахстан (24%), тобто 88% киргизького імпорту та 85% експорту припадає тільки на три країни. Головними торгівельними партнерами Узбекистану є Росія, Казахстан і Таджикистан (близько 80% загального експорту та імпорту з країнами СНД). На Росію та азіатських (по СНД) сусідів припадає 95% експорту і 99% імпорту Таджикистану, 95% імпорту і 96% експорту Киргизстану, 97% експорту і 92% імпорту Казахстану тощо (табл.).

Отже, досить виразно вимальовуються контури європейського (Росія, Білорусь, Україна, Молдова), азіатського (Росія, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан), південного (Росія, Україна, Грузія, Вірменія, Азербайджан) напрямків інтеграції в межах СНД.

Структурна деформація і економічна дезінтеграція спричинюються також різним рівнем економічного розвитку країн СНД, тоді як для поглиблення інтеграції необхідна однорідність членів, що формують економічне угруповання. Критерієм такої однорідності може бути величина ВВП на душу населення, однак вона сьогодні в країнах Співдружності не однакова. Наприклад, співвідношення між максимальними значеннями ВВП (Росія) і мінімальними (Таджикистан) зросло за 1994-1997 рр. з 13,1 до 19,6 разів.

Аналогічною була ситуація і в східноєвропейських країнах. Однак різниця між максимальним і мінімальним значеннями ВВП була значно нижчою, ніж в країнах СНД. У 1993 р. вона становила 3,2 рази, а до 1996 р. зросла до 4,7 разів. Мінімальні значення ВВП спостерігалися в Болгарії і Румунії, тобто в країнах, що найменше просунулися в ринковій трансформації. Без них співвідношення знизилося з 1,7 у 1993 р. до 1,6 рази у 1996 р.

У країнах ЄС розрив між максимальним і мінімальним значеннями ВВП зменшився з 3,6 разів у 1991 р. до 3,2 рази в 1996 р. Це свідчить, що до 1997 р. країни ЄС просувалися до утворення єдиного економічного простору ринкового типу, характерною особливістю якого є зменшення нерівномірності економічного розвитку. Розрив у рівнях економічного розвитку країн СНД і ЄС, зокрема за ВВП на душу населення, коливається від 3 до 30 разів.

Посилення нерівномірності розвитку країн СНД зумовлюється наступними чинниками:

· різною залежністю економік від дезінтеграції єдиного в минулому економічного простору, рівня їх розвитку, міри забезпеченості власними ресурсами, передусім паливно-енергетичними;

· неоднаковою адаптованістю національних господарств до вимог світового ринку, зумовленою галузевою спеціалізацією, рівнем наявності і використання природних ресурсів, що мають попит на світовому ринку;

· особливими підходами до реформування народного господарства з боку держави;

· рівнем соціально-економічної стабільності.

Отже, доходимо висновку, що через перераховані вище істотні відмінності зблизити рівні економічного розвитку країн СНД у найближчому майбутньому неможливо.

Реальне прагнення до інтеграції в світовий економічний простір виявляється в деяких тенденціях зовнішньої торгівлі, де спостерігається певне зменшення нерівномірності розвитку країн СНД.

Порівняння обсягів зовнішньої торгівлі СНД і ЄС на душу населення свідчить, що останні перевищують приблизно в 13 (експорт) - 17 (імпорт) разів. Таким чином, рівень відкритості економічного простору ЄС приблизно в 3-4 рази вищий, ніж економічного простору СНД. Крім того, слід пам'ятати, що в країнах СНД ефективність виробництва і якість продукції, що випускається, істотно нижчі, ніж у країнах ЄС, через що вона здебільшого не конкурентоздатна на світовому і внутрішніх ринках країн СНД.