Сторінка
4

Зовнішня політики Німеччини наприкінці ХХ ст. її роль в євроатлантичному просторі, сучасні зовнішньополітичні відносини з Україною

Новий Договір про Європейський Союз. Подальшим кроком на шляху поглиблення європейської інтеграції став новий Амстердамський договір, що створює також передумови для майбутнього розширення ЄС. Германія першої із країн ЄС ратифікувала цей договір. 1 травня 1999 р. він набув чинності й містить наступні нові моменти:

- У цілому ЄС повинен у більшій мері відповідати потребам громадян. Цю мету переслідує зміцнення принципу субсидіарне, удосконалення основ для охорони навколишнього середовища, більше доконаний захист основних прав (наприклад, загальна заборона на дискримінацію, рівноправність чоловіка й жінки). У новому договорі враховані й інтереси публічно-правових радіо- і телекомпаній, ощадних кас, церков, спортивних союзів.

- Повинна бути підвищена ефективність і транспарентность СВППБ. Ця мета досягається за рахунок надання генеральному секретареві Європейської ради додаткових повноважень верховного представника з питань СВППБ. Допомагає йому нове відомство стратегічного планування й раннього оповіщення. Одночасно у формі спільної стратегії створений новий інструмент для проведення спільної зовнішньої політики, що вперше дозволяє приймати рішення в області СВППБ кваліфікованою більшістю голосів.

- Важливе значення в області політики безпеки має закріплена в договорі перспектива інтеграції Західноєвропейського союза (ЗЕС) у ЄС. Складовою частиною Договору про ЄС сталі також так звані "петерсбергские завдання" (проведення миротворчих і гуманітарних акцій).

- Частина важливих завдань у сфері юстиції й внутрішньої політики передається в більше ефективні руки ЄС (загальна візова політика, положення, що регулюють режим на зовнішніх границях, політика надання притулку й політика відносно біженців, передумови для в'їзду й перебування в державах ЄС громадян із третіх країн, правове співробітництво по цивільних справах, деякі аспекти співробітництва в сфері митної політики, боротьба із шахрайством, що наносить збиток бюджету ЄС).

- Там, де міжурядове співробітництво в сфері юстиції й внутрішньої політики продовжує функціонувати на міждержавній основі, новий інструмент спрощує процедуру прийняття рамкових рішень. Помітно розширилася роль Європейського суду. Новим моментом є також додання Европолу оперативних повноважень і інтеграція успішного співробітництва по лінії Шенгенского угоди в рамки ЄС.

- Положення про гнучкість у сфері юстиції й внутрішньої політики відкривають можливості для більше інтенсивного співробітництва між державами, які до цього готові й можуть це здійснити.

- У Європейській раді рішення всі частіше будуть прийматися кваліфікованою більшістю голосів. Помітно підвищується роль голови Європейської комісії. Що стосується майбутнього чисельного складу комісії й розподілу голосів у рамках Евросовета, те був прийнятий поетапний план, що передбачає необхідність інституціональних реформ до чергового розширення ЄС.

- Спеціальна стаття, присвячена політиці в області зайнятості, утворить основу для розробки в майбутньому скоординованої стратегії в області зайнятості в Європі. Крім того, у Договір про ЄС увійде угода по соціальній політиці.

Прогрес, досягнутий після Амстердамського договору. На сесії Європейської ради в Берліні (березень 1999 р.) були досягнуті єдності відносно "Повістки 2000" , що визначає фінансові рамки ЄС на період 2000-2006 р. Для Німеччини вона означає скорочення тягаря внесків у ЄС на 500 млн. євро (з 2002 р.) і на 700 млн. євро (з 2004 р.). Таким чином, Німеччини вдалося домогтися важливого повороту в питанні про фінансування ЄС.

На сесії Європейської ради в Кельні (червень 1999 р.) був прийнятий Європейський пакт в області зайнятості, завдяки чому всі міри ЄС у цій області зводяться в широку єдину концепцію, і закріплюється необхідність діалогу між Евросоветом, Еврокомиссией. Європейським центральним банком (ЕЦБ) і соціальними партнерами. Тим самим ЄС удосконалив свій механізм по боротьбі з безробіттям.[6]

На спецсесії Евросовета в Тампере (жовтень 1999 р.), присвяченій правовій і внутрішній політиці, була продовжена реалізація проекту інтеграції, націленого на створення спільного європейського правового простору. Зокрема, було погоджене створення спільної системи надання притулку.

На сесії Евросовета в Лісабоні була досягнута домовленість про комплекс мер по модернізації економіки й суспільства при зміцненні й подальшому розвитку європейської соціальної моделі. У першу чергу передбачені конкретні міри, покликані підготувати Європу - за рахунок використання нових інформаційних і комунікаційних технологій - до переходу до економіки, що базується на знаннях і інноваціях ("нова економіка").

Для того щоб забезпечити дієздатність ЄС в умовах розширення, необхідні широка адаптація й зміни інституціональних рамок союза. Подальше існування інституціональних структур, споконвічно передбачених для 6 країн ЄЕС, в умовах розширення неможливо. Тому в лютому 2000 р. ЄС скликав міжурядову конференцію з метою підготувати свої інститути до майбутнього розширення й створити умови для прийому нових членів саме пізніше до початку 2003 р.

Європа в XXI столітті. Європейські співтовариства і Європейський Союз з моменту свого виникнення мали більшу притягальну силу не тільки як процвітаючий економічний союз, але і як політична сила й співтовариство демократичних цінностей. В 1997 р. ЄС відзначив 40-річчя підписання Договору про створення ЄЕС. В 1957 р. учасниками ЄЕС були шість держав, а сьогодні до складу Європейського Союза - після вступу в нього Великобританії, Данії, Ірландії, Греції, Португалії, Іспанії, Австрії, Швеції й Фінляндії - входять уже 15 країн.

Успіх переговорів за Амстердамським договором показали: європейці мають намір відкрити нову главу у своїй спільній історії. Від успіху зусиль у цьому напрямку залежить те, яку роль Європа й кожна європейська країна будуть грати в наступному сторіччі.

Перед Європою коштують дві грандіозні, що піднімаються над всіма іншими завдання. Перше: у всій Європі повинні запанувати воля, мир і процвітання, чого ЄС уже домігся для своєї частини континенту. Перед ЄС коштує завдання перебороти наслідки розколу, викликаного багаторічним конфліктом між Сходом і Заходом, і створити сполучний початок. Германія внесе в це свій внесок.[3]