Сторінка
1

Європейська валютна інтеграція

Валютні союзи в Європі

Iсторія створення валютних союзів у Європі почалася набагато раніше за виникнення ідеї створення Європейського валютного союзу (ЄВС). Перші спроби європейських країн об’єднати свої валютні системи бу-ли ще в XVII-XVIII ст., коли в Європі укладалися численні конвенції німецьких держав (1753, 1836-1838 pp.).

Бурхливий розвиток капіталізму й інтернаціоналізація господарської діяльності наприкінці XIX - на початку XX ст. викликали появу численних європейських монетних і валютних союзів.

Першим з’явився Австро-німець-кий валютний союз (1857-1866 pp.), створений на основі договору між Австрією і членами німецького митного союзу щодо постійного обмінно-го курсу валют і загальної одиниці обліку. Національні валюти країн при цьому не заміщувались єдиною грошовою одиницею. Не існувало також наднаціонального органу прийняття рішень і врегулювання спорів. Союз мав формальний характер, оскільки не сприяв реальній інтеграції грошових і банківських систем. Причиною розпаду об'єднання стала війна між Австрією і Пруссією 1866 р.

Другою спробою створення валютного союзу в Європі був Латинський монетний союз (1865-1878 pp.). Його ініціатором була Франція, яка і відігравала в ньому домінуючу роль. Усі інші члени союзу — Бельгія, Італія, Швейцарія — прийняли французький біметалевий стандарт з фіксованим співвідношенням срібла і золота. Об'єднання валютних систем країн передбачало розробку єдиного стандарту карбування монет і прийняття до сплати на території союзу будь-яких грошових знаків країн-членів. Емісія грошей відбувалась пропорційно до чисельності населення кожної з країн.

Причинами, які призвели до розпаду союзу, стали використання банкнот, обіг яких не був передбачений в угоді, а також тимчасове падіння вартості срібла щодо золота. В 1878 р. союз припинив карбування срібних монет, що фактично поклало кінець його існуванню.

Скандинавський монетний союз (1875-1917 pp.) був укладений між Данією, Норвегією і Швецією. Він базувався на запровадженні єдиної грошової одиниці — золотої крони, а також карбуванні золотих і срібних монет стандартної маси і проби. В союзному договорі не було обумовлено функціонування банкнот, але невдовзі центральні банки почали приймати банкноти один одного і пересилати їх для кредитування поточного балансу.

Досягненнями союзу стали економія на операціях із золотом і створення ефективного міжнародного клірингового механізму.

Однак Перша світова війна спричинила економічний і фінансовий розлад Скандинавських країн. Незбігання структурних цін поряд зі значним припливом золота, яке стало єдиним засобом розрахунків між країнами-членами, призвело в 1917 р. до краху союзу.

Бельгійсько-люксембурзький економічний союз був заснований у 1921 р. і проіснував понад 70 років, аж до створення ЄВС. На початку існування союзу люксембурзький франк був прив'язаний до бельгійського у співвідношенні 1:1. З 1981 р. до угоди між Бельгією і Люксембургом були внесені доповнення, згідно з якими бельгійські монети і банкноти приймались як засіб платежу в

Люксембурзі, проте люксембурзькі монети і банкноти Н6 ВВ аУК. а. лись законним платіжним засобом у Бельгії, хоча могли еквівалентно обмінюватись на бельгійські. Люксембурзький і бельгійський франк мали однакову вартість щодо інших валют, а курсова політика країн — учасниць союзу щодо валют третіх країн розроблялась на основі взаємної домовленості.

Історія створення європейського валютного союзу

Шлях до створення Європейського валютного союзу і запровадження єдиної грошової одиниці евро був складним і тривалим.

Початком західноєвропейської валютної інтеграції вважається вересень 1950 р. — дата створення Європейського платіжного союзу (ЄПС) (European Payments Union, EPU), який був розпущений наприкінці 1958 р. До складу союзу входили 17 країн Західної Європи. Валютою ЄПС була міжнародна розрахункова валютна одиниця — єпуніт (європейська платіжна одиниця), яка дорівнювала золотому вмісту долара США на той період — 0,888671 г чистого золота. Функціями ЄПС були щомісячний багатосторонній залік платежів країн-учасниць (багатосторонній кліринг) і кредитування боржників за рахунок країн з активним сальдо платіжного балансу. Міждержавні суперечності і вичерпання джерел кредитування призвели до реорганізації ЄПС у Європейську валютну угоду.

Далі наведемо основні віхи створення Європейського валютного союзу.

У серпні 1955 р. було підписано Європейську валютну угоду (European Monetary Agreement, EM А). В її рамках зберігався механізм взаємних розрахунків країн — учасниць ЄПС, але на змінних умовах. Угода втратила свою силу в 1972 р. із запровадженням кон-вертованості валют.

У березні 1957 р. було підписано Римський договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС).

1 січня 1958 р. Римський договір набув чинності, і шість європейських країн — ФРГ, Франція, Нідерланди, Бельгія, Люксембург й Італія заснували ЄЕС (European Communities, EC), відоме як "Спільний ринок".

У грудні 1969 р. на саміті в Гаазі було прийняте рішення про створення в Європі економічного і валютного союзу. Розробку плану створення союзу було доручено комітету на чолі з президентом Ради міністрів Люксембургу і міністром фінансів П. Вернером.

У травні 1971 р. було затверджено "план Вернера", який передбачав створення економічного і валютного союзу в Європі за 10 років у три етапи. Згідно з планом, мала бути досягнута повна свобода переміщення грошей і капіталу всередині ЄЕС, запроваджена конвертованість валют і фіксація обмінних курсів, об'єднання валютних резервів країн-членів і навіть заміщення їхніх національних валют єдиною грошовою одиницею.

У серпні 1971 р. за рішенням США було припинено обмін доларів на золото для офіційних монетарних органів інших країн, що скасувало останню форму конвертації валют у золото.

У грудні 1971 р. у Смітсонівському інституті у Вашингтоні була прийнята міжнародна Угода про врегулювання валютних курсів, у результаті чого долар США був знецінений на 8 %, а через рік — на 10 %, що призвело до краху Бреттон-Вудської системи й унеможливило початок реалізації "плану Вернера".