Сторінка
2

Європейська валютна інтеграція

Березень 1972 р. — запровадження "європейської валютної змії" {Currency Snake) — режиму узгодженого коливання західноєвропейських валют щодо долара США у чітко визначених межах (±2,25 %).

У 1973 р. було засновано Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС) {European Monetary Cooperation Fund, EMCF), який проіснував до 1993 p. Його основне завдання полягало в регулюванні регіональної міждержавної валютної взаємодії країн — членів ЄЕС і наданні кредитів для покриття дефіциту платіжних балансів і розрахунків щодо регулювання валютного курсу. Діяльність фонду не була ефективною, внаслідок чого країни припинили запозичення єврокредитів.

У 1973 р. до ЄЕС вступили Великобританія, Данія і Ірландія.

У 1975 р. створення валютного союзу було проголошено довгостроковою метою ЄЕС.

У листопаді 1977 р. було констатовано застій у процесі створення економічного і валютного союзу внаслідок нафтової кризи і девальвації долара США, погіршення економічної ситуації в західноєвропейських країнах, політичних розбіжностей.

У березні 1979 р. почала функціонувати Європейська валютна система, ініціаторами якої стали французький президент Ж. д'Естен і німецький канцлер X. Шмідт. Водночас виникла нова європейська

валюта — ЕКЮ {European Currency Unit, ECU), що базувалась на "кошику" (наборі) валют країн — членів ЄЕС.

У 1981 р. до ЄЕС приєдналася Греція.

У 1985 р. набув чинності Акт про Єдину Європу, спрямований на усунення будь-яких нетарифних бар'єрів на шляху вільного переміщення товарів, робочої сили, послуг і капіталу. Реалізації цієї програми завдали шкоди коливання обмінних курсів та великі операційні витрати при обміні валют, і вкотре постало питання про необхідність створення у Європі валютного союзу.

У 1986 р. членами ЄЕС стали Португалія і Іспанія.

У 1986 р. було створено комітет "За валютний союз в Європі".

У червні 1988 р. створенням комітету з питань економічного валютного союзу на чолі з президентом Європейської Комісії Ж. Делором було започатковано другий етап західноєвропейської валютної інтеграції. До складу комітету увійшли голови центральних банків країн ЄЕС та незалежні експерти.

У червні 1989 р. у Мадриді на засіданні Ради Європи було ухвалено "план Делора", що передбачав створення економічного і валютного союзу, або Європейського валютного союзу (ЄВС), у три етапи. Встановлювалися такі терміни етапів: І- 1 липня 1990 р. - 31 грудня 1993 р. II- 1 січня 1994 р. - 31 грудня 1998 р.

III - 1 січня 1999 р. - 2002 рік.

Комітет Ж. Делора запропонував також:

• цілковиту лібералізацію руху капіталів;

• повну інтеграцію фінансових ринків;

• повне і незворотне конвертування всіх валют на базі фіксованих валютних паритетів.

З 1 липня 1990 р. розпочалася реалізація першого етапу "плану Делора" на основі лібералізації руху капіталів, а також подальшого зближення національних центральних банків країн — учасниць майбутнього союзу і синхронізація їхньої економічної, фінансової і грошової політики.

У 1991 р. почала працювати міжурядова європейська конференція, сформована в 1990 р. Завдання її полягало в доопрацюванні і вдосконаленні слабких і суперечливих положень "плану Делора". Було розроблено Договір про Європейський Союз, який фактично являв собою удосконалений "план Делора". Для його укладення в голландському місті Маастрихт було скликано засідання керівників країн — членів ЄЕС.

7 лютого 1992 р. Маастрихтський договір був підписаний і набув чинності у листопаді 1993 р. Маастрихтським договором були визначені такі основні аспекти:

• правова база економічного і валютного союзу та майбутньої єдиної валюти;

• інституціональна структура ЄВС;

• остаточний графік переходу до ЄВС;

• критерії конвергенції країн — членів ЄЕС до економічного і валютного союзу;

• пріоритети кредитно-грошової політики ЄВС. Європейське економічне співтовариство 1 січня 1994 р. було перетворено на Європейський Союз (ЄЄ) {European Union, EU).

У 1994 p. розпочався другий етап валютної інтеграції в ЄЄ. Відповідно до Маастрихтського договору, у Франкфурті-на-Майні розпочалося створення Європейського монетарного інституту (European Monetary Institute, EMS), функціями якого була координація валютної політики центральних банків держав — членів ЄС і підготовка появи Європейського центрального банку. З 1 січня 1994 р. до 31 грудня 1998 р. координувалася грошова політика європейських емісійних банків, здійснювалась підготовка переходу від ЕКЮ на єдину європейську валюту евро, темпи економічного розвитку країн ЄС наближалися до критеріїв вступу до валютного союзу.

У 1995 р. до ЄС приєднались Фінляндія, Швеція і Австрія.

У червні 1995 р. Комісія Європейського Союзу випустила "Зелену книгу" (Green Paper) — офіційний документ щодо практичних заходів переходу на єдину валюту під назвою "Одна валюта для Європи", в якій було викладено технічний сценарій запровадження нової валюти.

У грудні 1995 р. в Мадриді відбулось чергове засідання Європейської Ради, на якому були ухвалені сценарій і календарний план переходу на єдину валюту і визначено її назву — евро.

У травні 1998 р. на саміті в Брюсселі відповідно до виконання маастрихтських критеріїв конвергенції були названі 11 країн — членів майбутнього ЄВС: Німеччина, Франція, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Іспанія, Португалія, Італія, Фінляндія, Ірландія. Економіку Греції було визнано як таку, що не задовольняє вимоги

приєднання до союзу, а Великобританія, Швеція і Данія через різні причини відмовились від єдиної європейської валюти.

1 липня 1998 р. вважається датою створення Європейського центрального банку (ЄЦБ) {European Central Bank, ECB) і Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) {European System of Central Banks, ESCB).

Список використаної літератури:

1. Страны и народы мира: энцикл. справ. / Сост. В. Б. Гарин, В. В. Люсиченко. — Ростов н/Д: Феникс, 1998.

2. Страны мира: Справочник / Под общ. ред. И. С. Иванова. — М.: Республика, 1999.

3. Халевинская Е., Крозе И. Мировая экономика: Учебник. — М.: Юристъ, 1999.

4. Хасбулатов Р. И. Мировая экономика. — М.: ИНСАН, 1994.

5. Шемятенков В. Г. Евро: две стороны одной монеты. — М.: Экономика, 1998.

6. Экономическая теория национальной экономики и мирового хозяйства: Учебник / Под ред. А. Г. Грязновой. — М.: Банки и биржи; ЮНИТИ, 1998.

7. Юридический словарь И. Дахно: Словарь законодательных и нормативных терминов. — 2-е изд., доп. — К.: А.С.К., 2001.

8. Юркгвський В. М. Країни світу: Довід. — К.: Либідь, 1999.