Сторінка
1

Міжнародна торгівля України: аналіз, перспективи, шляхи вдосконалення

Вступ

Об’єктом дослідження даної роботи є міжнародна торгівля, яка займає одне з провідних місць в економічному аналізі. На межі XX – XXI століть міжнародна торгівля й досі виступає як особлива форма міжнародних економічних відносин, що відображає стан й перспективу руху різних товарних форм, як між національними економіками так і з внутрішньо- і транснаціональними компаніями, і яка розглядає світ як єдиний господарський простір.

Міжнародна торгівля долає обмеженість національної ресурсної бази; ємність внутрішнього ринку і встановлює зв’язки національного ринку зі світовим; розширює масштаби виробництва, що обмежені кривою виробничих можливостей; забезпечує отримання додаткового доходу за рахунок різниці національних та інтернаціональних витрат виробництва; розвиває спеціалізацію країни, збільшує об’єм виробництва.

Створення ринкової економіки в Україні посилює необхідність теоретичного дослідження значного комплексу питань, пов’язаних з виробництвом та реалізацією товарів на внутрішньому і зовнішньому ринках. Одним з таких головних питань є наукове дослідження зовнішньоекономічних зв'язків України, що також виступає предметом дослідження.

Україна як молода держава перебуває на новому етапі входження в систему світогосподарських зв’язків і від того, як цей процес буде здійснюватися, залежить не тільки, та й не тільки динаміка зовнішньої торгівлі, скільки можливість розвитку держави як органічної підсистеми світової економіки.

От чому питанням міжнародної торгівлі займаються такі українські вчені та економісти: Р.О. Заблоцька, Є.Канищенко, Є.Ф.Ростов, М.А. Дудченко, М.М. Кирієнко та ін.

В цій роботі наведені структура експорту-імпорту послуг, товарна структура імпорту та експорту послуг, географічна структура зовнішньої торгівлі України, динаміка зовнішньої торгівлі України товарами (1995 – 2000); місце України на світовому ринку товарів та послуг, а також можливі шляхи розвитку міжнародної торгівлі України.

Основні поняття: світова економіка, зовнішньоекономічна діяльність, міжнародна торгівля, імпорт, експорт, товарообіг, експортний потенціал, конкурентоспроможна продукція.

РОЗДІЛ 1 АНАЛІЗ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ

1. 1. Національний експортний потенціал та експортна політика України

Зовнішня торгівля будь-якої держави виступає як невід'ємна складова частина національної економіки; джерело одержання іноземної валюти; фактор інтеграції країни в систему світового господарства. Відповідно її розвитку кожна держава приділяє особливу увагу, направляючи і заохочуючи неї. Україна має великий експортний потенціал. Маючи площу 0,4% загальної світової суші і чисельність населення на рівні 0,8% загальносвітової кількості, Україна робить 5% світової мінеральної сировини і продуктів його переробки. Розвідані запаси корисних копалин оцінюються в 7 трлн.дол. Частка України у світовому виробництві марганцевої руди складає 32%, у виробництві чавуна – 52 млн.т., стали – 54 млн.т., готового прокату – 41,5 млн.т. Це п'яте місце у світі. У той же час тут знаходиться 25% світових чорноземів. Україна повною мірою забезпечена висококваліфікованими кадрами. До того ж Україна має вигідне географічне положення. Варто врахувати, що в момент розпаду СРСР Україна була віднесена експертами Дойче-Банка до найбільше економічно розвитих його республік з найкращими інтеграційними показниками.

До розвалу СРСР колишні радянські республіки здійснювали свої товаропотоки головним чином у рамках єдиного народногосподарського комплексу Радянського союзу, а також із країнами РЕВ. У післяреформений період така ситуація докорінно змінилася: відбувалася швидка географічна переорієнтація зовнішньої торгівлі колишніх соціалістичних країн. В даний час Україна, як незалежна країна знаходиться в геополітичному торговому просторі 10 прикордонних держав: Росії, Польщі, Білорусі, Словаччини, Угорщини, Румунії, Туреччини, Грузії. Це величезний потенціал ринків збуту української продукції. З цими країнами Україна має спільний кордон, а з Туреччиною і Грузією – морську акваторію Чорного моря.

В даний час в Україні продовжуються наступні, що раніше намітилися довгострокові структурні тенденції в експорті та імпорті товарів і послуг:

· Орієнтованість експорта на переважно сировинну спрямованість, здебільшого (близько 70%) чорної металургії, що складається з продукції – 32%, хімічної промисловості – 12%, харчовий промисловості – 10%, машинобудівної – 10%;

· Орієнтованість імпорту на життєво необхідну продукцію – нафту, газ – 52%, продукцію машинобудування – 13%, вугілля, що коксується, медикаменти, продукти харчування;

· Украй нерівномірне розміщення експортного потенціалу України, коли 4 з 25 регіонів дають більш 50% експорту (Дніпропетровська, Донецька, Луганська й Одеська області);

· Висока орієнтованість зовнішньої торгівлі України на республіки СНД (до 70% зовнішньоторговельного обороту);

· Превалювання матеріалоємного устаткування в експорті продукції машинобудування.

Географічна структура зовнішньої торгівлі України носить відносно стабільний характер. На початку 1999 р. домінуючу роль у цій галузі продовжують грати Російська Федерація (53% українського імпорту), Туркменістан, Білорусь, Казахстан, Китай, Туреччина, Німеччина, Польща, Італія й Угорщина. Однак у порівнянні з відповідним періодом попереднього року імпорт із країн СНД зменшився на 15,7%.

З огляду на припинення існування Ради Економічної Взаємодопомоги і СРСР, уведення власних валют, перехід до світових цін у торгівлі один з одним і інші причини, що обумовили значний спад зовнішньої торгівлі, фахівці в той же час указують на фактори, що сприяють зниженню ефективності експортної політики. До основного з них відносяться:

· Загальний стан економіки країни;

· Низька конкурентоспроможність вітчизняної продукції;

· Перевищення національної собівартості більшості товарів рівня світової ціни;

· Рівень планування і керування зовнішньоекономічною діяльністю;

· Розрив існуючих раніше міжреспубліканських зв'язків;

· Невідповідність українських товарів світовим стандартам;

· Збитковість продукції багатьох підприємств;

· Велика зовнішня заборгованість;

· Нерозвиненість інфраструктури зовнішньоекономічної діяльності;

· Тверде регулювання на національному рівні основних товарних ринків;

· Перевага закритих міжнародних ринків унаслідок глибокої транснаціоналізації;

· Діскремінаційна і конкурентна політика окремих держав;

· Економічне становище торгових партнерів;

· Глобалізація і лібералізація міжнародної торгівлі.

У сформованих обставинах основна стратегічна задача для України – перехід до розвитку економіки, орієнтований на експорт, і отже, на виробництво товарів, здатних конкурувати на світовому ринку. Заходи для стабілізації і нарощування експорту можуть бути наступні: