Сторінка
3

Міжнародна торгівля України: аналіз, перспективи, шляхи вдосконалення

Крім того, вагома частина івалютних надходжень від продажу вітчизняних товарів на західних ринках витрачається на оплату російських енергоносіїв. До того ж російська частка імпортних поставок в Україну сягає майже 50%. Таким чином, зберігається критична залежність української економіки від внутрішніх процесів у сусідній державі. Тож диверсифікація імпортних джерел – надзвичайно актуальне завдання для України.

Основними факторами, що впливають на стан двосторонніх торговельних відносин між Україною та Росією, є такі:

1. Обмеження Росією імпорту українських товарів, у тому числі за рахунок порушення Міждержавної угоди про вільну торгівлю від 24 червня 1993 р., а саме:

· в 1996 р. Росія запровадила ПДВ на імпорт українських товарів, через що середньомісячний імпорт з України скоротився з 500 млн. дол. США до 300 млн. Хоча з 1 лютого 1997 р. цей податок було скасовано, до того часу традиційні ринки збуту української продукції вже зайняли конкуренти;

· з 15 травня 1997 р. Росія ввела мито на цукор у розмірі 25 %, що призвело до фактичного блокування експорту цієї продукції до Росії. У 1998 р. було досягнуто домовленості про збереження поставок українського цукру в межах безмитної квоти в 600 тис. т. Однак і ці поставки були заблоковані погодженими діями російських трейдерів, що виграли аукціон на закупівлю українського цукру, а згодои – імпортували дешевший цукор-сірець із латиноамериканських країн;

· 15 серпня 1998 р. Росія запровадила додаткове імпортне мито в розмірі 3 % і встановила тимчасове спеціальне 20-відсоткове мито на цукор.

2. Зменшення обсягів вітчизняного виробництва продовольчих товарів, готового прокату, машинобудівної продукції та ін.

3. Неплатоспроможність російських імпортерів.

4. Неконкурентоспроможність товарів вітчизняного виробництва, пов’язана із закупівлею енергоносіїв із Росії за світовими цінами, що впливає на кінцеву ціну продукції.

Якщо в розвиткові зовнішньоекономічної діяльності України зберігатимуться наявні тенденції, можна передбачити поступове зниження частки країн колишнього СРСР в українському експорті у 2010 р. до 20 – 25%. Основними факторами цього процесу є і будуть: скорочення потреб указаних країн в імпорті через кризові явища в економіці, створення Україною власної імпортозаміщувальної виробничої бази, а також зростання обсягів експортних поставок української продукції в країни Азії, Африки, Америки та Європи.

Щодо країн Європейського регіону, то, незважаючи на числені програми й заходи, спрямовані на розширення експортних поставок у регіон, а в останньому десятириччі ситуація не зазнала суттєвих змін. За 1995 – 1999 рр. частка європейських країн в експорті українських товарів коливалася в діапазоні 20 – 32% без тенденції до зростання або зменшення. Головне гальмо для розширення експорту – те, що Україна не є членом ЄС, а також СОТ. До цього часу не запрацювала Угода між Україною та ЄС про партнерство і співробітництво, яка набрала сили 1 березня 1998 р. Передбачалося, що ратифікація Угоди відкриє для України нові можливості виходу на ринки країн – членів ЄС з вітчизняними товарами. Проте згідно з Угодою для цього наша країна має виконати попередні умови – провести подальшу реструктурізацію економіки, замінити механізм співробітництва з ЄС, підготовити правове поле для реалізації Угоди.

Тож подальша динаміка зовнішньоекономічних відносин із країнами Європи цілком залежатиме від виконання зазначених умов. В разі невходження України до ЄС та СОТ обсяги українського експорту в європейські країни залишатимуться до 2010 р. приблизно на нинішньому рівні – в діапазоні 22 – 32% загального обсягу експорту України. В разі входження України у вказані організації частка Європи може зрости до 40%.

Аналогічна ситуація склалася в експорті України в країни Америки. Його питома вага в загальному українському експорті протягом 1995 – 2000 рр. є досить сталою – 4-6 %. Це пояснюється тим, що товари з низьким рівнем обробки на такі значні відстані поставляти економічно невигідно, а конкурентоспроможну високотехнологічну продукцію Україна Північній Америці поки що не запропонувала. Проблема полягає в ефективному використанні експортного потенціалу українських підприємств. Американський ринок Є одним із наймісткіших у світі. Слід також зазначити, що розвиток експорту в США, Канаду має не тільки суто економічне значення. Це завдання політичне, адже від реалізації цього зовнішньоекономічного вектора залежить досягнення стратегічних цілей соціально-культурного розвитку України.

Збільшення експорту в США та Канаду є головною передумовою для розширення імпорту в Україну сучасного обладнання, високих технологій і створення врешті-решт власної імпортозаміщувальної виробничої бази. На жаль, зусилля державних органів, розроблені з цією метою програми і заходи вагомих результатів поки що не дали. Подальший розвиток зовнішньоекономічних зв’язків зі США та Канадою залежатиме від вирішення таких важливих питань їх взаємовідносин з Україною:

1. Надання Україні безумовного і всеосяжного режиму найбільшого сприяння в торгівлі. Зокрема, врегулювання питань щодо обмеження доступу окремих товарів українського походження на ринки країн Північної Америки (метали, феросплави, ядерні матеріали, текстиль).

2. Поширення дії Генеральної системи преференцій США на високоліквідні українські товари.

Швидкими темпами розвиваються зовнішньоекономічні зв’язки України з країнами Азії. За 1995 – 2000 рр. Частка країн цього контингенту в загальному обсязі експорту України зросла більш ніж у 2 рази, сягнувши 23,7 %. У перспективі така тенденція збережеться за рахунок розширення поставок продукції машинобудування.

Високий споживчий рівень дешевих товарів середньої якості, виробництво яких можуть забезпечити українські підприємства, закупки озброєнь, запасних частин до машин і механізмів, які біли придбані раніше, зумовлюють стрімке зростання обсягів українського експорту в Африку. За 1995 – 1999 рр. Частка країн Африки в загальному обсязі експорту України зросла з 0,1 % до 4,6 %. У планах центральних органів влади – розширення мережі торговельно-економічних місій України на Африканському континенті, створення Палати торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва з країнами Африки. В результаті проведення вказаних заходів тенденція зростання частки країн Африки в загальному обсязі товарного експорту України збережеться. Однак у міру заповнення немістких африканських ринків українською продукцією спостерігатиметься значне уповільнення темпів цього зростання. Станом на 2010 р. питома вага країн Африки в загальному обсязі українського експорту складе орієнтовно 10 %.