Сторінка
1

Міжнародні транспортні відносини та їх правове регулювання, міжнародні транспортні організації, правове регулювання міжнародних перевезень

Зміст

Вступ

1. Міжнародні транспортні відносини та їх правове регулювання.

2. Міжнародні транспортні організації.

3. Правове регулювання міжнародних перевезень.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Сучасний етап розвитку кономіки України пов’язаний з переходом до ринкових відносин, характеризується підвищенням соціальних, організаційних, екологічних та технологічних вимог щодо функціонування і розвитку транспортного комплексу. Схильність до співробітництва в різних галузях суспільного виробництва і соціальній сфері викликає необхідність удосконалення міжнародних перевезень та зміцнення позицій вітчиняного перевізника на транспортних ринках. Економічна криза на транспорті, як і в інших галузях, у значній мірі є наслідком намагання створити у стислі терміни самостійну національну маршрутну систему, на теренах якої значна кількість транспортних підприємств і перевізників сьогодні не в змозі ефективно функціонувати, що перешкоджає формуванню спільного ринкового простору. У сучасному світовому поділі виробництва відсутні приклади навіть серед розвинених держав, щоб транспортні системи були відокремлені і не базувались на інтеграційних принципах. Ігнорування цього факту, недостатність законодавчої, нормативно-правової, технологічної та інформаційної бази міжнародних перевезень призводить до того, що Україна, яка знаходиться на перехресті головних транспортних напрямків Євроазійського континенту, що мають тисячолітню історію, не повністю реалізує ці переваги в розвитку національної транспортної системи на мережі міжнародних транспотних коридорів.

Важливе імсце в економічній політиці держави відведено невідкладному опрацюванню та реалізації «Програми створення та функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні», «Комплексної програми утвердження України як транзитної держави», розширення співробітництва з міжнародними транспортними організаціями, забезпечення приєднання України до міжнародних конвенцій та угод в галузі міжнародних перевезень.

Таким чином, удосконалення організації міжнародних транспортних перевезень на мережі міжнародних транспортних коридорів та їх правове забезпечення є актуальним і потребує наукових методів вирішення.

Тема. Правове регулювання міжнародних перевезень

1. Міжнародні транспортні відносини та їх правове регулювання

Питання міжнародних транспортних перевезень – одні з найскладніших у міжнародному комерційному праві. Перевезення товарів пов’язане з ризиком. Перевізники завжди прагнуть обмежити свою відповідальність. Вантажовідправники мають договірні зобов’язання перед своїми покупцями і теж прагнуть зменшити ризик втрати або псування перевезення товарів.

При відсутності єдиних міжнародних правових правил та норм звертаються до національних законодавчих документів.

Особливості міжнародного транспотного права такі, що виконання міжнародних перевезень керуються міжнародними нормативно-правовими актами та національними законодавчими документами країн-учасниць транспортного процесу.

В таких умовах втручання держави необхідно для вирішення конфлікту інтересів, щоб система транспорту працювала без зайвих ускладнень.

Бажано, щоб правила перевезення різних країн були одинаковими.

Правовою основою міжнародних перевезень, які регулюють взаємовідносини власника вантажу та перевізника являються законодавчі документи України та міжнародних транспортних організацій.

Внутрішні перевезення по території України регулюють:

- Кодекс морських перевезень України;

- Статут Укрзалізниці;

- Повітряний кодекс України;

- Статут річкового транспорту України;

- Статут асоціації міжнародних автомобільних перевезень;

- Інструкція міністерства транспорту України.

Існує необхідність у розробці нового законодавства більш чітко регламентуючого права і зобов’язання сторін щодо транспортного забазпечення зовнішньоекономічної діяльності.

Міжнародні перевезення регулюють міжнародні конвенції про залізничні, автомобільні, авіаційні та морські перевезення.

Міжнародні правила перевезення товарів регулюються Конвенціями з метою зменшення можливих спорів, непорозумінь і труднощів, які викликані розбіжностями у правових системах. Наприклад, якщо сторони в переговорах не можуть вирішити, яке право буде застосоване до їхньої угоди, вони можуть застосувати Віденську конвенцію щодо договорів купівлі-продажу, яку було укладено в 1980 році. Ця конвенція діє для України з 1 лютого 1991 року.

Щодо перевезення товарів укладено п’ять головних міжнародних актів:

1.1. Брюссельська конвенція про встановлення єдиних правил про коносамент 1924 р. (Гаазькі правила). У Брюссельській конвенції беруть участь мало держав, однак Гаазькі правила широко застосовуються як типовий договір морського перевезення товарів. У 1968 році у конвенцію були внесені зміни і її назвали „Правила Гаага-Вісбі”.

1.2. Гамбурська конвенція 1978 р. про морські перевезення вантажів на практиці не застосовується.

1.3. Варшавська конвенція 1929 р. про уніфікацію правил міжнародних повітряних перевезень.

1.4. Конвенція СМR1956 р. про контракти міжнародних автомобільних перевезень товарів.

1.5. Конвенція КОТІФ 1980 р. про міжнародні залізничні перевезення.

Зміст цих конвенцій охоплює широке коло проблем:

- на які перевезення поширюється дія Конвенції;

- на які вантажі поширюється дія Конвенції;

- відповідальність перевізника;

- межі відповідальності перевізника.

2. Міжнародні транспортні організації

Міжнародне регулювання транспортних перевезень здійснюється наступними організаціями:

- Міжнародною асоціацією автомобільних перевезень (МААП);

- Міжнародна європейська асоціація залізничних перевезень(ЄАЗП);

- Міжнародна морська організація(ІМО);

- Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО).

Тарифи на міжнародні перевезення друкуються у спеціальних довідниках.

Питання міжнародних транспортних перевезень – одні з найскладніших у міжнародному комерційному праві. Перевезення вантажів – справа пов’язана з ризиком.