Сторінка
2

Міжнародні транспортні відносини та їх правове регулювання, міжнародні транспортні організації, правове регулювання міжнародних перевезень

Перевізники завжди прагнуть максимально обмежити свою відповідальність, з іншого боку, вантажовідправники мають договірні зобов’язання перед своїми покупцями і теж прагнуть зменшити ризик втрати або псування перевезених товарів.

Безумовно, якоюсь мірою рішення спорів могло б стати страхування, але страхова компанія старається уникнути виплати страховки, отже знову виникає конфлікт інтересів, все це ускладнює проблему.

В таких умовах необхідно втручання держави для вирішення конфлікту інтересів.

Коли перевезення – міжнародні, недостатньо втручання тільки однієї держави. Всі держави, які мають відношення , повинні втручатися. Тому бажано, щоб правила перевезень були єдині (уніфіковані).

Юридичні розбіжності виникли в силу того, що різні види транспорту почали розвиватись у різні історичні епохи і ризик перевезень різний. Інколи у перевезеннях беруть участь різні види транспорту.

Наприклад, для міжнародних перевезень водний транспорт стали викорисовувати раніше, ніж інші види транспорту. Водні перевізники були, як правило, приватними особами, а залізничний транспорт, як правило, державний.

3. Правове регулювання міжнародних перевезень

Міжнародне транспортне забезпечення зовнішньої торгівлі здійснюється водним, автомобільним, залізничним, повітряним транспортами. Варто мати на увазі, що часто, щоб перевезли товар до місця призначення, потрібно два або більше видів транспорту. Кожен вид транспорту має свої особливості.

2.3.1. Водний транспорт характерний тим, що транспортні послуги включають перевезення не тільки морем, але й ріками і каналами, а також послуги, що надаються морським перевізникам.

Зупинимось на основних питаннях водних транспортних послуг:

- у приватному порядку;

- у міжнародних конвенціях або договорах;

- в актах внутрідержавного законодавства.

В основі права водних перевезень лежить загальна практика.

2.3.1.1. Контракти на міжнародні морські перевезення вантажів, в яких вказується:

- судно;

- один або декілька договорів фрахту;

- документи, що засвідчують право власності на вантаж.

2.3.1.2. Контракти на міжнародне морське страхування вантажів. Такі договори складаються або на окремий вантаж (одноразова страховка), або на всі вантажі, що перевозяться на ризик страхувальника.

2.3.1.3. Міжнародні угоди й організації з водного права. Існує три види міжнародних морських перевізників:

- перевізники в складі міжнародних лінійних конвенцій;

- незалежні перевізники;

- судна „дикого плавання”.

Міжнародні лінійні конвенції – це організації, що встановлюють єдині тарифи та правила морського перевезення. Вони складаються з перевізників, що працюють на визначеній території. Міжнародні лінійні конвенції, як правило, встановлюють два рівні тарифних ставок на послуги:

- звичайний;

- контрактний, що нижче від звичайного.

Контрактні тарифні ставки діють для тих вантажовідправників, що уклали з конвенцією договір.

Незалежні перевізники встановлюють тарифи й умови перевезення самостійно і приймають замовлення від будь-яких вантажовідправників. Ставки незалежних перевізників на 10% нижчі ставок членів конвенції перевізників.

Судна „дикого плавання” не дотримуються якихось встановлених ставок. Перевізник, зазвичай, укладає договір фрахту, за яким на судні резервується певна площа під вантаж. Якщо вантажовідправник не скасував своєчасно замовлення, то він оплачує вартість перевезення вантажу. Судна „дикого плавання” перевозять в основному насипні та наливні вантажі.

2.3.1.4. Міждержавні угоди про вантажовідповідальність перевізників. Водні перевізники завжди знаходились у кращому становищі, ніж інші і вони диктували умови в договорах вантажовідправникам.

Через це велике втручання держави і в цій галузі були укладені міждержавні угоди:

- Брюссельська конвенція 1924 р.;

- Гаазька конвенція 1968 р.;

- Гамбурська конвенція 1978р.

Багато спеціалістів вважають, що Гаазькі правила вже застаріли. Вантажовідправники віддають паревагу Гамбурським правилам. У той же час серед транспортнопосередницьких організацій і страховиків правила ”Гаага-Вісбі” користуються більшою популярністю.

2.3.1.5. Інші угоди про водні перевезення. Існує цілий ряд міжнародних багатосторонніх і двосторонніх угод з питань водних транспортних послуг:

- Митна конвенція 1972 р. про міжнародні правила, що запобігають зіткненню на морі;

- Міжнародна конвенція 1972 р. про контейнери;

- Конвенція 1972 р. про запобігання забруднення моря шляхом скидання відходів та інших матеріалів;

- Конвенція ООН 1974 р. про правила поведінки для лінійних конвенцій;

- Конвенція ООН 1969 р. про тонажні виміри на кораблях;

- Міжнародна конвенція про обмеження відповідальності власників морських суден;

- Конвенція ООН 1982 р. про морське право;

- Міжнародна 1978 р. про стандарти навчання, сертифікації і нагляд за особами, що працюють на суднах.

Ключові зовнішньоторгові терміни у водних перевезеннях:

Вантаж – товар, який знаходиться у стані транспортування. Вантаж визначається сукупністю фізико-хімічних властивостей, що визначає потребу в тарі і упаковці. Вантажі поділяються на наливні і сухі та на дедвейтні (до 50 кубофутів на тону вантажу) і кубатурні (від 50 кубопродуктів на тону).

За умовами перевезень вантажі поділяються:

- генеральні (тарно-штучні);

- збірні (партійні);

- насипні однорідні;

- перевозимі без упакування;

- наливні (нафта, мазут та ін.);

- швидкопсуючі;

- небезпечні (бензин, тротил та ін.).

Отже, характеристики вантажу являються обов’язковою умовою чартеру. Від характеру вантажу залежить ставка фрахту.

Фрахт – плата за перевезення вантажу морем, обумовлюється при підписанні чартеру. В чартері фрахт нараховується на одиницю маси або об’єму, в лінійному судноплавстві в процентному відношенні до вартості вантажу.

Фрахтова ставка – ціна перевезення одиниці вантажу і залежить від вантажу, умов рейсу і кон’юнктури фрахтового ринку.

Чартер –документ, підтверджуючий наявність і зміст договору фрахтування. Залежно від видів фрахтових угод чартер поділяється на:

- рейсовий чартер;

- тайм-чартер;

- димайз-чартер (бербоут).

Поліс – документ, що видається страхувальником в договір страхування, розмір страхової премії і страхової суми.

Коносамент – документ, який видається судновласником вантажовідправнику і являється посвідченням про прийняття вантажу до перевезень морем. Коносамент виконує три функції:

- посвідчення про прийняття вантажу до перевезень;

- товаророзпорядчий документ;

- договір на перевезення вантажу морем проти представлення документу.

У Коносаменті вказуються:

- назва судна і його власника;

- тонаж судна;

- назви портів навантаження і вивантаження;