Сторінка
1

Загальний огляд країн Африки

4.4.1. Фізико-географічні та історико-політичні особливості

Африка є другим за величиною після Євразії материком планети; площа з островами становить понад 30 млн км2, чисельність населення — понад 650 млн чол. Екватор розділяє континент на дві практично рівні частини, початковий меридіан також пролягає через Африку. Отже, вона водночас розташована у чотирьох півкулях планети — північній, південній, західній та східній. Територія Африки простяглася з півночі на південь на 8 тис. км, а із заходу на схід — на 7,5 тис. км.

У північній частині більшу частину території займає пустеля Сахара, а в південній — центральне плато. Найвищою точкою материка є вулкан Кіліманджаро (5895 м), а найнижчою — озеро Ассаль у Джибуті, яке на 153 м нижче рівня океану.

Гори Атлас розміщуються на північному заході, Капські — на півдні материка. На півдні розташовані пустелі Калахарі, Намібійська та Керу. По обидва боки від екватора простягаються пояси сухих саван, які називаються Сахель. Савани і пустелі займають 80 % території материка.

Середньомісячні температури влітку становлять 25~30, а взимку — 10~25°С. У пустелі Сахара зареєстровано найвищу на Землі температуру повітря — 58 °С. Але в горах бувають температури нижче 0 °С. Щорічно взимку в горах Атлас випадає сніг, для них притаманна висока сейсмічність. Наприклад, землетрус 1960 р. Аф повністю зруйнував місто Агадир на атлантичному узбережжі Марокко.

Багато опадів випадає в екваторіальній зоні — 1500-2000 мм на рік. На узбережжі Гвінейської затоки цей показник ще вищий — 3000-4000 мм. На північ і південь від екватора кількість опадів зменшується (100 мм і менше у пустелях).

Основний водостік спрямований до Атлантичного океану. Третина Африки — це область внутрішнього стоку. На більшості африканських рік є пороги, тому вони малопридатні для судноплавства. Але ріки Африки багаті на гідроресурси та рибу. Великі озера Танганьїка та Вікторія використовуються для рибальства та як транспортні артерії.

Вічнозелені вологі екваторіальні ліси характерні для екваторіальної зони і прибережних районів субекваторіальної зони. На північ і південь від них — розріджені тропічні ліси, які переходять у савани, а потім у зпустелені савани.

За площею лісів Африка поступається лише Латинській Америці, але вирубування перевищує природний приріст лісів, що викликає тривогу.

Надрові запаси Африки дуже різноманітні. Африка багата на корисні копалини світового значення: руди чорних і кольорових металів, алмази, золото. Понад ЗО % світових мінералів, зокрема понад 50 % алмазів і близько половини золота, видобувається в Африці. Алмази видобувають у Центральній та Південній Африці, золото, уран — у Південній Африці, руди заліза, алюмінію — у Західній Африці, міді, кобальту, берилію, літію — в основному в Південній Африці, фосфорити, нафту, природний газ — у Північній і Західній Африці. Найбільші поклади міді у Демократичній Республіці Конго та Замбії, бокситів — у Гвінеї, а залізних руд — у Мавританії.

Здебільшого мінеральна сировина високоякісна і видобувається відкритим способом.

Отже, ресурси для господарювання Африка має.

Далі зупинимося на історичних даних.

Приблизно наприкінці VI тис. до н. е. в долині нижнього Нілу виникла найдавніша з відомих цивілізацій світу — єгипетська. За дві тисячі років до нашої ери єгиптяни підтримували торговельні зв'язки з багатьма регіонами Африки та Азії. Єгипет захопив Нубію у II тис. до н. є. і там виникло королівство Куш. Воно зберегло єгипетську культуру, а власне Єгипет підкоряли ассірійці, перси,

греки, римляни. Усередині IV ст. н.е. королівство Куш було підкорене королівством Аксам, яке розташовувалося на північно-ефіопських височинах.

Згодом виникли цивілізації суданських народностей, давніми державами яких були Гана, Канет, Сонгай, Хауса. Більшість з них існували до початку VIII-IX ст. У VIII ст. до н. є. північне узбережжя Африки колонізували фінікійці. Саме вони у 814 р. до н. є. заснували Карфаген. Греки колонізували Кіренайку та Єгипет у IV ст. до н. є. Карфаген зруйнували римляни у 146 р. до н. є. Після цього вони поширили свій вплив на Північну Африку від Марокко до Єгипту. Карфаген та Александрія стали центрами поширення християнства у Нубії (V-VI ст.) у формі коптистського вчення. Племена вандалів у 415 р. захопили Північну Африку, прибувши туди з Іспанії. Візантія упродовж 533-548 pp. заволоділа цим регіоном. Корінне населення Північної Африки — бербери — торгували із суданськими державами, користуючись караванними шляхами Сахари. Араби у 540 р. захопили Єгипет і до початку наступного століття встановили контроль над північним узбережжям Африки. Араби принесли в Африку іслам. В XI ст. цю релігію вже сповідували суданські народності. До XIV ст. іслам поширився по Східній Африці.

Першими європейцями в Африці були португальці, які відкрили Мис Доброї Надії у 1497 р. У XVI ст. португальці вже були в Ефіопії.

Англійці, французи та голландці почали торгувати рабами і товарами на західному узбережжі континенту у XVI ст. Британці дослідили верхів'я Нілу у XVIII ст. і Нігеру на початку XIX ст. Німецькі дослідники вивчили райони озера Чад і ріки Нігер. Голландці заснували Капську колонію у XVII ст. після того, як вона потрапила у 1814 р. під британський контроль, населення колонії (бури) у 1835-1836 pp. відійшло в глиб материка.

У 1798 р. Наполеонові не вдалося підкорити Єгипет. Протягом 1830-1847 pp. Франція встановила контроль над Алжиром. Суець-кий канал було збудовано у 1869 р. На 1912 р. незалежними в Африці залишалися Ефіопія та Ліберія (заснована неграми-реемі-грантами з США). Решта територій були розділені між європейськими метрополіями. Берлінській конференції у 1884-1885 pp. не вдалося примирити колоніальні суперечки, що неодноразово виникали між європейськими державами ще до Першої світової війни.