Сторінка
3

Міжнародні транспортні відносини та їх правове регулювання, міжнародні транспортні організації, правове регулювання міжнародних перевезень

- сума фрахту.

Коносамент підписується капітаном і пароплавним агентом.

2.3.2. Автомобільні перевезення характерні найменшою кількістю міжнародних угод. Річ у тому, що дорожні перевезення не викликають таких гострих питань про відповідальність як водні. Дуже часто автомобілі належать недержавним АТП, тому що:

- по-перше, автомобілі часто належать вантажовідправникам;

- по-друге, нещасні випадки призводять до менших втрат;

- по-третє, ризик нещасних випадків значно менший.

При розробці національного законодавства про торгівлю та виконання міжнародних перевезень часто використовуються ринкові правила. Для автомобільних перевезень мають значення правила про відповідальність операторів транспортних терміналів, розроблені в ЮНСІТРАЛ.

Серед міжнародних угод, що регулюють міжнародні автомобільні перевезення є:

- Конвенція 1956 р. про контракти міжнародного автомобільного перевезення товарів;

- Конвенція 1980 р. про міжнародні комбіновані перевезення товарів.

2.3.3. Залізничний транспорт так же як і автомобільний транспорт має менше міжнародних угод. Майже всі залізниці знаходяться у власності держав. Оскільки перевізником є держава, то розвиток міжнародних перевезень, в тому числі, відповідальність перевізників, теж відбувався на національному та міждержавному рівнях. Залізничні правила перевезень регулюються правилами про відповідальність операторів транспортних терміналів, розроблених ЮНСІТРАЛ.

Серед міжнародних угод, що регулюють залізничні перевезення, варто згадати:

- Конвенцію 1980 р. про контракти міжнародного залізничного перевезення товарів;

- Конвенцію 1980 р. про міжнародні комбіновані перевезення товарів.

2.3.4. Повітряний транспорт частіше використовується для міжнародного перевезення „технологічних” товарів, вартість яких дуже висока порівняно з їх вагою. До послуг повітряних перевізників звертаються виробники устаткування, якщо їм потрібно замінити частини або механізми, що вийшли із ладу, експортери свіжої або мороженої їжі та іншої продукції, що швидко псується та виробників, для яких використання повітряного фрахту знижує загальні витрати.

Розширення використання повітряного транспорту було прискорене інноваціями в авіапромисловості. Нові авіалайнери можуть доставляти стандартні контейнери і нестандартні вантажі, мають підйомно-транспортні механізми, велику вантажомісткість.

Плата за перевезення вантажів звичайно здійснюється з залежності від:

- ваги вантажу;

- виду товару;

- одиниці вантажу.

Серед проблем, що виникають у авіаперевезеннях – це каботажні перевезення.

Каботажні перевезення – це перевезення між портами в середині країни.

Основні перешкоди повітряних перевезень:

- повна відповідальність перевізника за вантаж;

- національна належність судна та його реєстрація;

- узгодження маршрутів перевезень;

- забезпечення безпеки польотів;

- каботажні перевезення.

У практиці повітряних перевезень є п’ять свобод повітря:

1) право пролітання над територією іншої країни;

2) право приземлятись на території іншої країни для ремонту і дозаправлення;

3) право перевозити пасажирів із другої країни і назад;

4) право перевозити пасажирів із другої країни в третю країну;

5) право перевозити авіакомпанією пасажирів, що є громадянами іншої країни.

Угоди щодо регулювання міжнародних повітряних перевезень:

1) Варшавська конвенція 1929 р. про уніфікацію правил міжнародних повітряних перевезень;

2) Чиказька конвенція 1944 р. про контроль за повітряними перевезеннями;

3) Токійська конвенція 1963 р. про злочини і деякі інші дії на борту повітряного судна;

4) Монреальська конвенція 1971 р. про припинення незаконних дій, спрямованих проти безпеки цивільної авіації;

5) Гаазька конвенція 1971 р. про припинення незаконного захоплення повітряних суден;

6) двохсторонні міжнародні договори про повітряне обслуговування.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Фактори міжнародних транспортних відносин.

2. Що служить правовою основою міжнародних транспортних відносин.

3. Міжнародні конвенції щодо міжнародних перевезень товарів.

4. Брюссельська конвенція про міжнародні морські перевезення.

5.Гамбурська конвенція про міжнародні морські перевезення.

6. Варшавська конвенція про міжнародні повітряні перевезення.

7. Міжнародна конвенція СМR про автомобільні перевезення.

8. Міжнародна конвенція КОТІФ про залізничні перевезення.

9. Особливості регулювання міжнародних транспортних перевезень.

10. Юридичні розбіжності у міжнародних транспортних перевезеннях.

11. Міжнародне транспортно-експедиторське посередництво на водному транспорті.

12. Угоди про міжнародні водні перевезення.

13.Міжнародне транспортно-експедиторське посередництво на автомобільному транспорті.

14. Угоди про міжнародні автомобільні перевезення.

15.Міжнародне транспортно-експедиторське посередництво на залізничному транспорті.

16. Угоди про міжнародні залізничні перевезення.

17. Міжнародне транспортно-експедиторське посередництво на повітряному транспорті.

18. Угоди про міжнародні перевезення на повітряному транспорті.

Висновок

Відомо, що правова база перевезень в усіх видах сполучення на транспорті, яка існувла до дедавнього часу, передбачала директивне управління і планування, але в сучасних умовах це не тільки і не стільки план, який визначається самими транспортними підприємствами, а в значній мірі правове поле організації та виконання перевезень, без визначення якого неможливо забезпечити достатньо високий рівень послуг.

„Традиційний шлях” створення нормативно-правової бази передбачає логічний ланцюжок – „закон – кодекс – правила – технологія”. В Україні був започаткований новий підхід до розробки нормативно-правової бази транспортних первезень. За наявності Закону „Про транспорт”. Потрібне затвердження Статуту, який буде вирішувати тільки головні проблеми взаємовідносин учасників транспортних перевезень. І хоча Правила є „підстатутними”, тобто вони передбачені статутом, але останній не повинен бути перобтяжений подробицями організації транспортного процесу.

Особливістю створення нової нормативно-правової бази на транспорті слід вважати необхідність врахування самостійності підприємств, яка в деяких випадках суперечить вимогам.

Правова база повинна враховувати зміни в майбутній стсруктурі державного управління транспортом у зв’язку з процесом приватизації, тобто необхідно враховувати діяльність структур, які з’являються в нових умовах.

Коротко підсумовуючи основні принципи побудови правової бази, слід сказати, що вона повинна чітко регламентувати дії всіх суб’єктів транспортного ринку і форм власності.

Список використаної літератури