Сторінка
4

Конституція США 1787 року ( розробка, зміст, оцінка )

Першим радянським дослідником, який детально вивчив у своїх працях зміст протоколів конституційного конвенту, був Сиркін Б. Д. Він прийшов до висновку, що за зовнішніми протиріччями між великими і малими штатами приховувалась класова боротьба: малі штати були північними, де політичне керівництво здійснювала буржуазія, в той час як у числі великих штатів знаходилися всі рабовласницькі штати Півдня, де політичне панування знаходилося у руках плантаторів. Суперечності з питань представництва в конгресі, торгівлі, навігації і рабовласництва відображали протиріччя північних промисловців і південних плантаторів. Однак, не дивлячись на ці розбіжності, плантатори і буржуазія вважали себе політичними союзниками, і думка „батьків Конституції” увесь час працювала у напрямку різноманітних гарантій проти поштовхів народних мас боротися за свої права та за покращення свого становища. [ 43 ; с. 16 ]

Таким чином, після проголошення незалежності Сполучених Штатів Америки і відмови на конвенті у Філадельфії від „Статей Конфедерації” почався своєрідний конституційний бум. Перед творцями незалежної американської держави постали досить непрості питання: що таке конституція, як вона повинна прийматися і, найголовніше, яким змістом вона повинна бути наповнена.

При оцінці загальних аспектів ідеології розробників Конституції науковці в цілому сходяться на тому, що ними керувало прагнення, не відмовляючись формально від принципу народного суверенітету, максимально убезпечити республіканську державу від народу, обмеживши народне волевиявлення на всіх рівнях шляхом встановлення виборчих цензів, багатоступеневих виборів, системою стримування влади.

Ніхто із творців Конституції, як переконує Шпотов Б. М., не оспорював того положення, що єдино можливою формою правління в США повинна бути республіка. [ 47 ; с.119 ] . Однак, в цей же час розробники вбачали багато відмінностей між республікою і демократією. В першій функція управління надається невеликій групі громадян, в зв’язку з чим республіканський устрій може охопити більшу кількість громадян і більш ширшу територію, тоді як „чиста демократія”, де питання вирішуються простим голосуванням, можлива лишень на обмеженому просторі. Створюючи баланс між правителями і тими, ким правлять, федералісти ґрунтувалися на переконанні, що обмеження демократії – найкращий спосіб зберегти республіку, і намагалися звузити можливість реалізації народом своєї верховної влади. Найбільш яскраво це проявилося при обговоренні на конвенті питань про виборчі права і демократичні свободи.

Творці Конституції успадкували англійський принцип виборчого права,

співвідносячи його не з природними правами людини, а лишень із соціальною функцією, тобто з приналежністю людини до громадянського суспільства. Право голосу в цьому випадку залежало від осілості, сплати податків і т. п. Теорію розподілу влади, розроблену передовою суспільною думкою 17-18 століть на противагу феодально-абсолютистським порядкам, федералісти мали намір використати як антитезу чистій демократії, при якій влада, за їхнім уявленням належала колективному тирану – народним масам. Утвердження сенату, сильної президентської влади, пожиттєво призначеного Верховного суду повинно було, за задумом „батьків-засновників”, значно підняти авторитет і вплив правлячих класів, зробити владу незалежною від волевиявлення більшості.

Слід зазначити, що низка науковців стверджувала про наявність на конституційному конвенті декількох проектів розробки Конституції Сполучених Штатів Америки. Зокрема, мова йшла про так званий „віргінський план” та „план Нью-Джерсі”. [ 18 ; с. 186-187 ]

„Віргінський” план передбачав створення сильної централізованої влади. Однак, цей план зустрів протест зі сторони делегатів, які виступали за збереження більших прав за окремими штатами. Як наслідок, представник Нью-Джерсі вніс на розгляд конвенту свій проект, який і отримав назву „план Нью-Джерсі”. У ньому пропонувалося обмежитися розширенням прерогатив центральної влади лишень у сфері фінансів і торгівлі.

Обидва плани, перший меншою мірою, а другий – більшою, піддавалися критиці. Однак, подальше обговорення показало, що більшість делегатів конвенту схиляються на користь „віргінського плану”, який був схвалений з деякими поправками, і став основою при розробці нової Конституції.

Висвітлюючи хід роботи конвенту, слід підкреслити деякі важливі міркування загального характеру. Делегати розуміли, що простої форми правління виявиться недостатньо; для початку їм необхідно було ретельно враховуючи всі подробиці, погодити два відмінних між собою види влади: владу місцеву, яка на той час уже здійснювалась тринадцятьма незалежними

штатами, із владою створюваного центрального уряду.

Природним вважалося те, що законодавча влада, подібно до колоніальних легіслатур і британського парламенту, повинна була складатися з двох палат. Рішення створити двопалатний законодавчий орган допомогло вирішити корінні розбіжності, що виникали на конвенті з питання про права великих і малих штатів. Малі штати стверджували, що як і при Конфедерації, вони вправі володіти такими ж правами, як і великі штати. Великі ж штати доказували, що влада повинна бути пропорційна величині, чисельності населення і багатству окремих штатів. На досягнутому, в кінці кінців, компромісі в Сенаті малі штати були представлені на рівних засадах із великими штатами, однак, в Палаті представників місця розподілялися у відповідності із чисельністю населення у відповідному штаті.

Що стосується виконавчої влади, то головні труднощі виникли при формуванні системи виборів. Якщо б президент обирався Конгресом, то це б ставило його у певну залежність від законодавчої влади і, тим самим, порушувало принцип розподілу влади. Пряме голосування населення здавалося нереальним в силу того, що населення Сполучених Штатів проживало на величезній території, яка постійно збільшувалася, а засоби зв’язку були погані. Як наслідок, населенню важко було б зосередитися на одному чи на декількох кандидатах і вибиралося б багато кандидатів одночасно, при цьому ніхто із них не міг би отримати необхідну кількість голосів. Врешті, було прийнято рішення створити колегію вибірників, при чому на долю кожного штату визначене число вибірників, що дорівнювало числу його сенаторів і конгресменів.

Щодо третьої гілки влади – судової, то було вирішено, що судді повинні призначатися президентом, за порадою і згодою Сенату, та за умови бездоганної поведінки, займати цю посаду довічно.

Не можна не дивуватися винахідливості та мудрості, яку проявили автори Конституції. Вони створили найбільш складну форму правління із всіх коли-небудь і ким-небудь вироблених, найбільш врівноважену і найбільш застраховану від зловживань. [ 31 ; с.131]

І справді, всі три види влади незалежні одна від іншої, але взаємопов’язані, і кожна з них обмежується двома іншими. Прийняті Конгресом законопроекти стають законами тільки після їх затвердження Президентом. Президент, у свою чергу, повинен представляти на затвердження Сенату багато із проведених ним призначень і всі договори, що ним укладаються. Крім того, Конгрес може притягнути Президента до відповідальності і зняти його з посади. Судова влада вирішує всі пов’язані з Конституцією і законами справи, а тому вправі їх тлумачити. Судді призначаються Президентом, затверджуються Сенатом і теж можуть притягуватися до відповідальності Конгресом. В силу того, що сенатори вибиралися легіслатурою свого штату на шестирічний строк, президент – колегією вибірників, а судді призначалися, тільки Палата представників із всіх державних органів перебувала під безпосереднім тиском зі сторони громадськості.